ОСНОВИ ПРАВОВИХ ЗНАНЬ Л.2.

 РОЛЬ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В СУСПІЛЬСТВІ

Держава – це особлива політико-територіальна організація вла-

ди, що має суверенітет, володіє спеціальним апаратом управління і

примусу, здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили і

здійснювати керівництво суспільством.

Ознаки держави:

1. Територія. Влада діє на людей залежно від території їх про-

живання. Поширення державної влади лише на відокремленій кор-

донами частині Землі зумовлює адміністративно-територіальний по-

діл: вся територія держави розбивається на адміністративно-

територіальні одиниці (області, округи, штати), на яких організується

державна влада та управління.

2. Суверенітет. Це політико-правова властивість державної вла-

ди, яка виявляється у:

а) верховенстві державної влади на території країни, можливості

самостійно вирішувати важливі питання суспільного життя,

встановлювати загальнообов’язкові для всіх членів суспільст-

ва правила поведінки;

б) єдності державної влади, тобто наявності в державі лише за-

конодавчо встановлених державних органів, відсутності будь-

яких не передбачених законом паралельних структур влади;

в) незалежності державної влади на міжнародній арені.

3. Наявність особливого апарату управління, який забезпечує

виконання функцій держави.

4. Наявність публічної політичної влади, що виявляється в існу-

ванні груп людей, які здійснюють владні управлінські функції, впли-

вають на суспільні відносини шляхом авторитету або примусу.

5. Наявність загальнообов’язкових правил поведінки – правових

норм. Держава видає закони та інші акти, які є загально-

обов’язковими для всього населення країни.

6. Система податків. Це збір коштів, які держава у певній про-

порції збирає з населення, підприємств, організацій для утримання

державного апарату, армії, поліції, здійснення загальнокорисних ці-

лей – фінансування освіти, культури, охорони здоров’я тощо.

7. Зовнішня атрибутика: гімн, прапор, герб, столиця.

Держава є універсальною політичною формою організації сус-

пільства, центральним елементом політичної системи, тому що:

− у кожній країні може бути багато політичних організацій, а

держава існує лише одна;

− тільки держава може вирішувати будь-які загальносуспільні

справи, а решта організацій вирішують справи, що стосуються

лише частини суспільства;

− лише держава має право виступати від імені свого народу;

− лише веління держави, втілені у правові норми, є загально-

обов’язковими для всього населення країни.

2. Внутрішні та зовнішні функції держави

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави все-

редині країни та на міжнародній арені для досягнення певних цілей.

Цілі діяльності держави – бажаний результат її внутрішньої та

зовнішньої політичної, економічної та іншої діяльності.

Класифікація функцій держави:

1) за ознакою часу їх здійснення – функції постійні (освіта, пра-

вопорядок) та тимчасові (ліквідація стихійного лиха);

2) за сферами суспільного життя – економічні, соціальні, полі-

тичні;

3) залежно від напрямків державної діяльності щодо меж країни

– внутрішні та зовнішні функції.

Внутрішні функції – це напрями діяльності держави, у яких

конкретизується її внутрішня політика відносно економічних, ідео-

логічних, культурних та ін. сторін життя суспільства.

Внутрішні функції України:

− економічна (формування бюджету, планування економічного

розвитку);

− культурно-виховна;

− соціального обслуговування (фінансування охорони здоров’я,

пенсійне забезпечення);

− охорони та захисту всіх форм власності;

− охорони правопорядку, прав та свобод людини і громадянина;

− екологічні (охорона природного середовища);

− інші.

Зовнішні функції – це основні напрямки діяльності держави за

її межами у зносинах з іншими державами та світовим суспільством.

Зовнішні функції України:

− організація співробітництва з іншими державами та світовим

суспільством;

− захист від нападу ззовні, охорона державних кордонів;

− підтримка миру і мирного співіснування держав, запобігання

війнам;

− економічного та культурного співробітництва;

− екологічна;

− участь у вирішенні інших світових глобальних проблем сучас-

ності.

Внутрішні та зовнішні функції кожної держави тісно пов’язані,

оскільки зовнішня політика держави значною мірою залежить від

внутрішніх умов існування цієї країни.

Основні методи здійснення функцій держави:

− переконання – метод, суть якого зводиться до виховання у на-

селення бажаної для держави поведінки;

− заохочення – метод, суть якого зводиться до пропаганди пози-

тивного досвіду здійснення функцій держави та надання пев-

них переваг колективам і особам, які наслідують цей досвід;

− примус – метод, що полягає у можливості застосування або у

реальному застосуванні до правопорушників заходів щодо

притягнення їх до відповідальності.

Основні форми здійснення функцій держави:

− законодавча (створення законів та ін. правових норм);

− виконавча (реалізація правових норм);

− судова (скасування незаконних актів, припинення неправомір-

них дій).

Механізм держави. Держава як велика і універсальна система

складається з менших організацій, які є ланками цієї системи. Всі во-

ни беруть участь у здійсненні функцій держави. У сукупності ці ор-

ганізації – механізм держави. До нього входять три групи державних

організацій:

1) державні органи – наділені чітко визначеними владними пов-

новаженнями з управління конкретними сферами суспільного

життя:

− представницькі законодавчі органи;

− органи виконавчої влади;

− органи судової влади.

2) державні установи – державні __________організації, які під керівницт-

вом державних органів здійснюють функції держави у сфері

виробничої діяльності;

3) державні установи – державні організації, які під керівницт-

вом державних органів здійснюють функції держави у сфері

діяльності, пов’язаної з наданням послуг та створенням нема-

теріальних цінностей.

3. Форми держави

Форма держави – сутність трьох елементів: форми правління,

форми державного устрою і політичного режиму.

1. Форма правління – це організація верховної державної вла-

ди, порядок утворення вищих державних органів, їх компетенція та

взаємовідносини між ними. Дві форми правління – монархія і рес-

публіка.

Монархія – це форма правління, за якої верховну владу в держа-

ві повністю або частково здійснює одна особа, що належить до прав-

лячої династії і отримує владу у спадок і на все життя.

Необмежена монархія – це монархія, за якою монарх не з ким не

ділить верховну владу і сам видає закони, призначає чиновників на

вищі посади, здійснює вищий суд та управляє державою на свій роз-

суд (Саудівська Аравія, Оман).

Обмежена парламентська монархія – це монархія, за якої влада

монарха суттєво обмежується конституцією. Реальна влада у країні

належить парламенту та уряду, члени якого підпорядковані парла-

менту. Монарх є символом єдності нації, народу, держави. Серед об-

межених монархій відокремлюють дуалістичну монархію, якій при-

таманна подвійність верховної влади. Законодавчі повноваження в

такій країні розподіляються між виборним представницьким органом

і монархом з підпорядкованим йому урядом (Марокко, Йорданія).

Республіка – це така форма правління, за якої державна влада

здійснюється виборними органами, що обираються населенням на

певний термін. Республіки бувають: парламентські, президентські та

змішані.

У парламентських республіках (Італія, ФРН, Молдова, Австрія):

− глава держави обирається парламентом;

− уряд формується із представників партій, що мають більшість

у парламенті;

− уряд підзвітний парламенту і несе перед ним колективну від-

повідальність за свою діяльність;

− парламент може висловити урядові недовіру, що тягне за со-

бою його відставку.

У президентській республіці (США, Аргентина, Казахстан,

Білорусь):

− президент обирається населенням країни за особливою про-

цедурою;

− уряд призначається президентом і затверджується парламен-

том;

− уряд підзвітний президенту, а не парламенту;

− законодавча влада належить представницькому органу;

− президент є головнокомандувачем, має право відкладного ве-

то на рішення парламенту та деякі інші права (розпуск парла-

менту).

Республіки, у яких поєднуються у тому чи іншому співвідно-

шенні елементи як президентської, так і парламентської республік,

називаються змішаними (Україна, Росія, Франція, Португалія, Болга-

рія). Вони бувають парламентсько-президентськими і президентсько-

парламентськими.

2. Форма державного устрою визначається адміністративно-

територіальною організацією держави, ступенем самостійності адмі-

ністративно-територіальних утворень (областей, штатів, країв) в

управлінні своїми справами та їх залежністю від центральних органів

влади.

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої

поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають

ознак суверенітету (Україна, Білорусь, Франція, Польща). Для таких

країн характерною є наявність єдиної системи державних органів,

єдиного законодавства, єдиної системи судових і правоохоронних

органів, єдиного громадянства. Унітарні держави поділяються на

централізовані і децентралізовані. У складі унітарної держави допус-

кається існування автономій, які можуть вирізнятись характером са-

моврядування, мовними та культурними особливостями.

Федеративна держава – об’єднання кількох держав або держав-

них утворень – суб’єктів федерації, які мають свої законодавчі, вико-

навчі, судові органи, а інколи й своє законодавство. Територія феде-

рації складається з території її суб’єктів (Росія, США, Бразилія).

Конфедерація – це форма союзу держав для забезпечення спіль-

них інтересів за умов збереження за державами-членами цього союзу

їх суверенітетів. Члени конфедерації зберігають право виходу зі

складу конфедерацій (Австро-Угорщина, Сенегал та Гамбія).

3. Форма політичного (державно-правового) режиму. Полі-

тичний режим виявляється в сукупності засобів, прийомів і способів

реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з по-

гляду співвідношення демократичних і недемократичних засад.

Розрізняють два види політичного режиму: демократичний та

антидемократичний.

Ознаки демократичного режиму:

− проведення виборів вищих і місцевих представницьких орга-

нів;

− плюралізм (багатоманітність) у політичній, економічній, ідео-

логічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

− рівність громадян у здійсненні ними своїх прав і виконанні

обов’язків;

− свобода слова, друку, зборів, участі у партійних та громадсь-

ких організаціях.

У структурі демократичного режиму умовно виділяють:

− безпосередню демократію (пряму участь населення у вирі-

шенні питань державного життя шляхом загальнонародного

голосування (референдуму);

− представницьку демократію (участь народу в справах держави

через представницькі, виборні органи, тобто через депутатів

вищих і місцевих виборних органів).

Види антидемократичних режимів:

1. Тоталітарний режим. Має такі ознаки:

− тоталітарний (повний) всеохоплюючий контроль над всіма

сферами суспільного життя громадян;

− узурпація влади однією масовою партією, яка нав’язує

населенню свою ідеологію за умов нетерпимості до інших

ідеологій.

2. Авторитарний режим. Має риси, подібні до тоталітарного

режиму, але контроль над різними сферами життя суспільства не має

такого всеохоплюючого і жорсткого характеру. Авторитарний режим

ґрунтується на культі однієї або кількох осіб, яким офіційна ідеологія

часто намагається створити авторитет, акцентуючи увагу на турботі

цих осіб про народ, державу тощо.

Види авторитарних режимів:

− диктаторський режим – владу перебирає на себе політичний

лідер, закони можуть ігноруватись, діяльність уряду контро-

люється диктатором;

− військовий режим – вища державна влада зосереджується в

руках військових, які управляють економікою і соціальною

сферою. Діяльність партій забороняється;

− теократичний режим – в одній особі зосереджується вища

державна і релігійна влада, значна частина релігійних норм

включається в систему права, певні функції держави здійс-

нюються релігійними організаціями і служителями культу.

3. Деспотичний режим. Існує за умов абсолютної монархії. Ха-

рактерна безглузда жорстокість правителя заради егоїстичних осо-

бистих інтересів.

4. Тиранічний режим. Заснований на одноосібному правлінні,

але владу тиран отримує не за правом успадкування, а внаслідок на-

сильницького захоплення (шляхом державного перевороту). Головна

мета тирану – зберегти владу. Для тиранії характерні свавілля, безза-

коння, фізичне і моральне насильство над людьми, жорстокі репресії.

5. Фашистський режим. Являє собою крайню форму тоталітари-

зму і авторитаризму, поєднану з ідеологією зверхності однієї нації

над іншими, націоналізмом і расизмом. Цим режимам притаманна

агресивна зовнішня політика, зорієнтована на захоплення чужих зе-

мель та поневолення інших народів.

6. Охлократія – влада натовпу, юрби, нехтування законами, ви-

користання такої ситуації у власних інтересах політичними авантю-

ристами та кримінальними елементами.

4. Поняття права, його ознаки і функції

Право – це система встановлених або санкціонованих державою

загальнообов’язкових правил поведінки (норм), які охороняються

силою державного примусу і забезпечують юридичну регламентацію

суспільних відносин у межах території усієї країни. Право __________відобра-

жає певний тип виробничих відносин, умови життя суспільства, його

соціальну, класову структуру та співвідношення класових сил, тра-

диції народу, його культуру. На державу і право впливають демогра-

фічні процеси у суспільстві, географічне середовище, а також зов-

нішні умови життя країни. Право складається з правових норм.

Характерні ознаки правових норм:

1. Норми права виникають разом із державою і офіційно вста-

новлюються чи санкціонуються державою. Право – це прави-

ла поведінки, які походять уже не від суспільства, а від дер-

жави, вступаючи втіленням волі держави, тобто державної

волі політичних сил, які перебувають при владі.

2. Норми права, у випадках невиконання їх добровільно, забез-

печуються державною владою; держава охороняє їх від пору-

шень шляхом державного примусу.

3. Норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з по-

зиції інтересів суспільства, держави та особи, суспільні відно-

сини і соціальні цінності.

4. Норми права – це правила поведінки загального характеру.

Правила поведінки, відображені у правовій нормі, адресовані

не конкретному суб’єктові, а поширюється на всіх, хто стає

учасником відносин, які регулюються певною нормою права.

5. Норми права встановлюють юридичні права та обов’язки уча-

сників суспільних відносин або правовий статус суб’єктів

відносин.

6. Норми права виражаються тільки в певних офіційних фор-

мально визначених формах (закони, постанови, укази, декре-

ти) і мають свою чинність у часі і просторі.

7. Правові норми тісно пов’язані між собою, діють у єдності,

складаються у правові інститути, правові галузі та інші части-

ни системи права.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні

відносини. У цілому функції права відповідають функціям держави,

але найчастіше виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запровадження пози-

тивних правил поведінки шляхом закріплення наявних правил або

для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб’єктів. Цією

функцією здійснюється регулювання економічних, політичних, соці-

альних, культурних та інших суспільних відносин.

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юридичного

захисту та юридичної відповідальності, характеризується особливи-

ми засобами впливу на поведінку людей.

Роль права в реалізації класових і загальносуспільних інтересів

залежить від типу держави, класів і суспільних груп, які перебувають

при владі, їх світогляду та рівня загальної культури, співвідношення

класових сил, впливу релігії на суспільство та низки інших чинників.

5. Структура правової норми.

Види правових норм

Норма права – це формальне визначене, сформульоване або сан-

кціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, здійс-

нення якого забезпечується державними примусовими заходами.

Структура норми права – це її складові, визначені такими тер-

мінами: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – частина правової норми, у якій зазначаються обста-

вини, за яких слід керуватися зазначеною нормою.

Диспозиція – частина правової норми, яка визначає, яким може

або повинна бути поведінка суб’єкта права за наявності умов, зазна-

чених у гіпотезі.

Санкція – частина правової норми, у якій зазначаються заходи

державного впливу або юридична відповідальність, які застосову-

ються у випадку невиконання приписів, передбачених у диспозиції.

Види норм права. За характером приписів поведінки особи нор-

ми права поділяються на три види:

1. Імперативні (зобов’язуючі) – встановлюють для учасників су-

спільних відносин вимогу дотримуватись певної поведінки.

2. Диспозитивні (уповноважуючі) – надають учасникам суспіль-

них відносин право вибору поведінки у певних межах, якими

вони за бажанням можуть користуватися.

3. Заборонні – запроваджують заборону щодо вчинення тих чи

інших дій.

Залежно від того, чи встановлює правова норма правила пове-

дінки, чи передбачає процедуру здійснення прав і обов’язків, норми

права поділяються на: матеріальні, що встановлюють права та

обов’язки громадян, підприємств, організацій, та процесуальні, що

передбачають методи здійснення передбачуваних у нормах матеріа-

льного права обов’язків і прав.

Визначають також інші види правових норм, наприклад, дефіні-

тивні, що закріплюють юридичні поняття; соціальні – поширюються

на певну категорію осіб, виключні – встановлюють винятки із за-

гальних правил тощо.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові

норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які виражають лише

інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп насе-

лення.

Друга група об’єднує правові норми, які виражають інтереси аб-

солютної більшості населення країни.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально не-

захищених верств населення.

6. Джерела (форми) права

Основні джерела права:

1. Правовий звичай – це правило поведінки, яке санкціонується

та забезпечується державою.

2. Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент – рішен-

ня компетентного органу держави, якому формально надається

обов’язковість при розв’язанні всіх аналогічних судових чи адмініст-

ративних справ.

3. Нормативний договір – це письмовий документ, у якому за-

гальні правила поведінки встановлюють кілька суб’єктів (учасників

договору).

4. Міжнародно-правові акти – це норми міжнародного співтова-

риства, які за згодою держави поширюються на її території.

5. Нормативно-правовий акт – це письмовий документ держав-

ного органу, прийнятий у межах компетенції цього органу.

7. Поняття і структура правовідносин

Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами

права. Через правовідносини особи можуть реалізовувати свої права

та обов’язки, задовольняти свої інтереси. Правовідносини виникають

у конкретній поведінки суб’єктів правовідносин.

Основні ознаки правовідносин:

− вони виникають на основі норм права;

− характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні

права та юридичні обов’язки;

− вони є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних

осіб, організацій, спільнот;

− здіснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних

обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується

державою.

28

Правовідносини включають у себе такі елементи: суб’єкти,

об’єкти, зміст правовідносин.

Суб’єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями

суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Суб’єктами правовідно-

син є:

− фізичні та юридичні особи;

− державні та громадські організації (профспілки, партії тощо);

− різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення).

Суб’єкти правовідносин повинні володіти правосуб’єктністю

(правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю).

Правоздатність – це здатність суб’єкта бути носієм

суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Дієздатність – це здатність суб’єктів своїми діями набувати і

самостійно здійснювати суб’єктивні права та виконувати юридичні

обов’язки.

Деліктоздатність – це обумовлена нормами права здатність

суб’єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопору-

шення.

Об’єкти правознавства – це ті реальні соціальні блага, що задо-

вольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб’єктами

виникають, змінюються чи припиняються суб’єктивні права та юри-

дичні обов’язки. Їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії

суб’єктів, правовідносини, результати їх діяльності, у тому числі й

духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов’язки його

учасників.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання та користуватися соціаль-

ним благом, що закріплюється суб’єктивним правом;

2) вимагати певних дій від зобов’__________язаної сторони;

3) звернутися до суду, державного органу чи посадової особи

щодо захисту свого права.

Змістом юридичних обов’язків є необхідність:

1) здійснення певних дій та вимоги здійснення або нездійснення

тих чи інших дій від інших осіб;

2) утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших

осіб;

3) несення юридичної відповідальності за невиконання чи нена-

лежне виконання передбачених нормою права дій.

29

Залежно від тих чи інших ознак можна виділити такі види пра-

вовідносин:

1) за галузями права: конституційно-правові, кримінально-

правові, цивільно-правові, трудові, сімейно-правові, фінансо-

во-правові тощо;

2) за кількістю суб’єктів: прості (між двома суб’єктами) та

складні (між трьома суб’єктами та більше);

3) за розподілом прав та обов’язків суб’єктів: односторонні (ко-

жен суб’єкт має або лише право, або лише обов’язок) та бага-

тосторонні;

4) за характером дій зобов’язаного суб’єкта: активні (суб’єкт

повинен вчинити певні дії) та пасивні (суб’єкт повинен утри-

муватись від певних дій);

5) за методом правового регулювання: договірні (обопільне во-

левиявлення сторін) та управлінські (здійснення односторон-

нього волевиявлення);

6) за дією часу: довготривалі та короткотривалі;

7) за функціональною спрямованістю відповідних норм права:

регулятивні та охоронні.

8. Правосвідомість

Правосвідомість – це форма суспільної свідомості, сукупність

світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп,

класів до права, його мети, законності, правосуддя. Правосуддя міс-

тить у своїй структурі: правову ідеологію – систему правових погля-

дів, які ґрунтуються на певних соціальних, моральних, релігійних і

наукових позиціях та правову психологію – звички, почуття, емоції

людей щодо правових явищ, буденне ставлення членів суспільства

до права.

Правосвідомість пов’язана з правовою системою. Правова сис-

тема – це сукупність усіх взаємопов’язаних правових явищ у сус-

пільстві: створення, реалізація і охорона права, забезпеченість вико-

нання правових норм, вплив права на суспільство, ставлення членів

суспільства до чинного законодавства тощо.__