Професійна етика та основи психології. Мораль і моральна свідомість Л.2.

 Мораль і моральна свідомість 

1. Природа, сутність, особливості і структура моралі Мораль свідчить про певний рівень розвитку, духовну зрілість людини, характер її відносин з іншими людьми і оточуючим світом. Сутність цього складного, багатоаспектного феномену можна пізнати, з’ясувавши його природу, структуру, особливості функціонування та сфери застосування. Мораль як форма суспільної та особистісної свідомості складається з поглядів, уявлень, норм і оцінок регулятивного характеру, що впливають на людську поведінку. Мораль формується на основі переконань, звичаїв, традицій, громадської думки. Особливість моралі полягає в тому, що вона охоплює абсолютно всі сфери суспільного буття, опираючись при цьому не на примус і авторитет певних установ, а на колективну та індивідуальну свідомість. Широке розуміння поняття «мораль» включає і поняття «моральність». З однієї сторони, мораль – це одна з форм суспільної свідомості, ідеальна модель належної поведінки людини, в основі якої лежить дотримання певних правил і норм. З іншої сторони, моральні норми реалізуються на практиці, об’єктивуються, матеріалізуються і опредметнюються. Тому мораль – це не лише ідеальний феномен, а й реальні відносини між людьми, що відповідають або не відповідають загальноприйнятим нормам. До особливих характеристик моралі відносять наступні: 1. Суперечливість і антиномічність моралі. Мораль одночасно поєднує в собі об’єктивні і суб’єктивні характеристики. Про об’єктивність моральних вимог і цінностей свідчить їх відповідність загальноприйнятим критеріям, що не залежать від вподобань, симпатій чи антипатій конкретних людей. Підтвердженням суб’єктивності моралі є той факт, що вона виражає чиюсь волю. Мораль – це сфера об’єктивної необхідності і сфера свободи. Особистість сприймає моральні норми як необхідність, підпорядкування чи непідпорядкування якій визначається моральною мотивацією, вибором, автономією духу і самапокладанням волі. 2. Імперативність моралі означає, що всі моральні вимоги і норми формулюються в наказовому способі: «Не вбий!», «Не вкради!», «Люби близьких!». В них не констатується існуючий порядок речей, а вказується, яким він повинен бути і як цього досягнути. 3. Всепроникність моралі трактується як її присутність у всіх сферах людської життєдіяльності. Мораль можна розглядати як в особистісному, так і всезагальному вимірах. Структурно мораль містить ряд взаємопов’язаних елементів, що утворюють такі дві сфери, як моральна свідомість і моральна практика. 17 Моральна свідомість – це певний моральний орієнтир для людини, який визначає моральність або аморальність людських вчинків, дій, поведінки. Мораль не може існувати поза свідомістю, оскільки здатність людини до усвідомлення власних вчинків і актів міжособистісної комунікації робить їх морально забарвленими через співставлення їх з власними уявленнями про добро і зло, ідеальне, справедливе і належне. Моральна практика історично виникла раніше, ніж моральна свідомість. Мораль первісного суспільства обмежувалась виключно існуючою практикою міжлюдських відносин. Згодом рефлексивний характер людської діяльності допоміг людям її усвідомити. Мораль ускладнюється і удосконалюється, віддаляючись від практики і переміщуючись у сферу ідеального, належного. Складність структури морального життя людини і суспільства полягає в тому, що воно може віддалятись від реальної практики і поведінки людей і переміщатись в сферу належного, тобто ідеального. Таким чином, основним структурним елементом морального життя людини і суспільства є моральна практика. Під моральною практикою розуміють сферу індивідуально-масових виявів поведінки, відносин та діяльності, головним орієнтиром для яких слугують універсальні, всезагальні людські цінності. Своєю чергою, моральна практика складається з моральної діяльності та моральних відносин. Моральна діяльність як і інші види діяльності – виробнича, наукова, художня – характеризується предметно-змістовою визначеністю, специфікою і підпорядкованістю моральним вимогам. Абсолютно всі моральні дії залучають роботу свідомості, компоненти почуттів, волі і мислення. Вони також передбачають свою об’єктивацію і опредметнення в реальній дійсності у вигляді певного результату. Можна стверджувати, що моральна свідомість і моральна діяльність тісно взаємопов’язані між собою і існують одна завдяки іншій. Моральна діяльність як сукупність вчинків з певною структурою поєднує зовнішні і внутрішні, матеріально-речові і духовно-особистісні компоненти. Кожен вчинок людини передбачає виникнення відносин з іншими людьми та суспільством загалом, залежностей і зв’язків. Моральні відносини надають ціннісного смислового аспекту всім суспільним відносинам. Незважаючи на різноманітність змісту моральних відносин, їхньою внутрішньою серцевиною виступає ставлення особистості до суспільства, а також до суспільного блага як найвищої і найбільш пріоритетної цінності і цілі. Так, інтимні душевні стосунки між близькими людьми орієнтовані на такі суспільно корисні цінності як відданість, вірність, безкорисливе бажання добра один одному. Отже, моральна практика – це об'єктивований, виражений у поведінці й соціальних зв'язках, аспект моралі, що реалізується у відносно тривких, типових і масових формах поведінки і стосунків людей.