КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 Кримінальний кодекс України - це прийнятий Верховною Радою

України нормативно-правовий акт, у якому встановлені підстави і принципи

кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, підстави

звільнення від кримінальної відповідальності і покарання. Чинний КК було

прийнято 5 квітня 2001 року. КК набрав чинності з 1 вересня 2001 року.

Для КК характерно: а) він приймається лише Верховною Радою України

(хоча існує гіпотетична можливість прийняття КК і референдумом); б) лише в

КК визначається злочинність і караність діянь; в) тільки на підставі КК

призначається покарання або ж особа звільняється від кримінальної

відповідальності і покарання.

КК утворюють чотири складових: 1. Загальна частина КК. 2. Особлива

частина КК. 3. Прикінцеві та перехідні положення. 4. Додаток «Перелік майна,

що не підлягає конфіскації за судовим вироком» .

Загальна частина КК складається з 15 розділів.

Особлива частина КК складається з 20 розділів.

Прикінцеві та перехідні положення складаються з 2 розділів.

Додаток «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим

вироком». В цьому Переліку вказано на види майна та предмети, які не можуть

бути конфісковані за вироком суду.

Структура кримінально-правової норми Особливої частини КК.

Кримінально-правова норма Особливої частини КК вміщує в собі диспозицію

та санкцію (роль гіпотези статті Особливої частини КК виконує диспозиція).

Диспозиція - це частина статті Особливої частини КК, у якій визначено

певне діяння як злочин. Наприклад, в ч. 1 ст. 383 КК диспозиція виражена

словами: «Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або

органу дізнання про вчинення злочину». Є п'ять видів диспозицій:

1. Проста диспозиція - це така диспозиція, у якій лише названо злочин,

без розкриття його суті.

2. Описувальна диспозиція - це така диспозиція, у якій описуються

основні ознаки злочину.

3. Бланкетна диспозиція - це така диспозиція, у якій для розуміння її

змісту дається відсилання до інших нормативно-правових актів (не КК).

4. Посилальна диспозиція - це така диспозиція, яка для розуміння її

змісту відсилає до іншої статті КК, її частини чи пункту.

5. Змішана диспозиція - це така диспозиція, в якій наявні кілька з

названих вище видів диспозицій.

Санкція - це частина статті Особливої частини КК, у якій визначено вид

і розмір покарання. Є такі види санкцій:

1) відносно визначена санкція - це така санкція, у якій вказано на вид

покарання та його верхню і нижню межі. Відносно визначених санкцій є два

види: а) у якій вказано на вид покарання та на вищу і на нижню його межі.

б) у якій вказано вид покарання та розмір його верхньої межі.

2) альтернативна санкція - це така санкція, у якій вказано два чи більше

видів покарання, з яких суд вибирає одне.

Чинність КК в простори Чинність КК в просторі базується на трьох

принципах: принцип територіальності, принцип громадянства, універсальний

принцип.

Принцип територіальності означає, що особи, які вчинили злочини на

території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.

Інакше кажучи, КК є чинним на всій території України. Територію України

складають: сухопутна територія в межах державного кордону; водна

територія; повітряний простір в межах державного кордону; надра в межах

державного кордону; військові судна України, де б вони не перебували;

цивільні судна під прапором України у відкритому просторі.

Зазначимо, що чинність КК поширюється також на: континентальний

шельф; 200-мильна економічна зона; належні Україні підводні кабелі та

трубопроводи; належна Україні станція в Антарктиді; належні Україні об'єкти

в космосі.

Принцип громадянства - Означає, що громадяни України та особи без

громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її

межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК, якщо інше не

передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких

надана Верховною Радою України (ст. 7 КК).

Універсальний принцип. Означає, що іноземці або особи без

громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за

її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках,

передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені

КК тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України

або інтересів України.

Злочин - це вчинок людини. Йому притаманні всі ті об'єктивні і

суб'єктивні ознаки, які характеризують поведінку людини. Це фізичні

властивості (рух або утримання від нього); психологічні властивості

(наявність свідомості, волі, певної мотивації поведінки, його

цілеспрямованість або спонтанність).

Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно

небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Наведене у ч. 1 ст. 11 поняття злочину містить вказівку на такі обов'язкові

ознаки злочину:

o злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

o це діяння має бути скоєно суб'єктом злочину;

o воно має бути винним;

o діяння повинно бути суспільно небезпечним;

o воно повинно бути передбачено чинним КК.

Останнє передбачає, що обов'язковою ознакою злочину є також

кримінальна караність. Відсутність хоча б одного з цих ознак вказує на

відсутність злочину.

Кримінальна відповідальність настає лише за наявності вини, яка

випливає зі ст. 62 Конституції України. Особа вважається невинуватою у

вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її

вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним

вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України).

Склад злочину - це правове поняття злочину. Склад злочину - це реальна

система ознак, що склалася в умовах застосування кримінального

законодавства.

Головні риси складу злочину полягають у наступному:

1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і

суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як

злочинне;

2) сукупність таких ознак наводиться тільки в кримінальному законі;

3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним;

4) наявність складу злочину веде до кримінальної відповідальності

за скоєний злочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КК України «підставою кримінальної

відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке

містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». В цій нормі

визначається найважливіше значення злочину для законності та

обгрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх

передбачених законом ознак складу (і ніякі інші обставини) може бути

підставою кримінальної відповідальності.

У злочинах з так званим матеріальним складом може бути встановлено

причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідком суспільно

небезпечним наслідком. Наприклад, при розголошенні комерційної таємниці

(ст. 232 КК) обов'язково встановлення причинного зв'язку між фактом такого

розголошення та заподіянням суб'єкту господарської діяльності істотної

шкоди. У злочинах з формальним складом причинний зв'язок між Дією і

суспільно небезпечним наслідком не обов'язкова. Наприклад, при згвалтуванні

(ч. 1 ст. 152) факт статевих зносин пов'язується лише із застосуванням

фізичного насильства і не залежить від того, доведені статеві зносини до

закінчення статевого акту чи ні, або від інших наслідків.

Кримінальний закон передбачає також два види необережності: злочинну

самовпевненість і злочинну недбалість. При злочинній самовпевненості особа

передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого

діяння, але легковажно, без достатніх на те підстав, розраховує на їх

запобігання. При злочинної недбалості особа, яка вчинила злочин, не

передбачає суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була

передбачати настання таких надалі і могла їх передбачити.

Бувають випадки, коли особа, здійснюючи те чи інше діяння, не тільки не

передбачає його суспільно небезпечних наслідків, але не повинна і не могла їх

передбачити. Така ситуація іменується в кримінальному праві випадком, або

казусом, і виключає кримінальну відповідальність.