Культура спілкування

 Культура спілкування – це система норм, принципів і правил спілкування, а також технологія їх виконання, яка вироблена людським співтовариством з метою оптимізації й ефективності комунікативної взаємодії. Культура спілкування припускає знання, розуміння й дотримання таких норм міжособистісного спілкування, які:

·         відповідають гуманістичному підходу до інтересів, прав і свобод особи;

·         прийняті в даному співтоваристві як «керівництво до дії»;

·         не суперечать поглядам і переконанням самої особистості;

·         припускають її готовність і вміння дотримуватись цих норм. Формування культури спілкування – одна з основних завданьвиховання.

Освіта і виховання орієнтовані на формування й розвиток людини яксуб'єкта власної життєдіяльності.

Спілкування – це процес, який слід розглядати як сукупність об'єктивних потреб, певних інтересів, цілей, структури, засобів, техніки спілкування, кінцевих результатів. Воно проходить ряд етапів і фаз, що характеризуються певної тривалістю.

Сутність культури спілкування – оволодіння такою технікою комунікації, що забезпечить взаємодію, при якій люди не тільки не будуть «заважати один одному» (Д.С. Лихачов), але й кожний з них зможе зберегти свою особисту гідність і індивідуальність.

Для встановлення    нормальних взаємин між  людьми культура спілкування припускає:

1.  Вміння розбиратися в інших людях і вірно оцінювати їхній характер, вчинки,відносини.

2.  Правильно й у той же час досить емоційно відповідати на поведінку оточуючих людей і їхній стан.

3.  Мати необхідні «навички» спілкування, вміти користуватися ними залежно від «індивідуальних особливостей» тих, з ким спілкуєшся.

Культура спілкування є складним, багатоплановим процесом встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжуються потребами в спільній діяльності, включають у себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людину. Діяльнісний підхід до культури спілкування дозволяє виділити наступні її структурніелементи:

·     мотивиспілкування;

·     цілі спілкування, що визначають технікиспілкування;

·     результатиспілкування.

Культура спілкування забезпечується сукупною дією багатьох факторів: моральних, психологічних, соціокультурних, «технологічних». Найбільш тісно рівень культури спілкування пов'язаний з моральними установками, цінностями, комунікативними ідеалами й стереотипами – з тим, що становить поняття моральної культури. Моральна культура того або іншого суспільства в цілому або окремих особистостей проявляється в певному рівні їх

моральної   свідомості;   специфіці    моральних   відносин   з                     навколишніми; особливостях поведінки йспілкування.

Існують загальновизнані принципи культури спілкування:

1.  Точність – уміння чітко й ясно викладати своїдумки.

2.  Зрозумілість – дохідливість,доступність.

3.     Чистота мови – відсутність зайвих слів-бур'янів або слів-паразитів (наприклад, « ніби»,«типу»).

4.  Виразність – підтримка уваги й інтересуслухачів.

5.  Доречність мови – відповідність цілям висловлення йситуації.

Під етичним аспектом культури спілкування, загальноприйнятими нормами спілкування розуміється мовний етикет. До нього відносяться мовні формули обігу, вітання, прохання, питання, подяки, поздоровлення, звернення на «ти» і «ви», вибір повного або скороченого імені.

У культури спілкування існує декілька функцій:

·         культура спілкування – це єдність процесу створення етичних цінностей і процесу освоєння цих цінностей, тобто вона виконує аксіологічну функцію;

·         культура спілкування виконує нормативну функцію. Поведінкова культура висуває певні вимоги, що пропонують людині, як потрібно поводитися, і які зафіксовані в традиційних нормах поведінки й неписаних законах-правах;

·         культура спілкування виконує виховну функцію, сприяючи формуванню певних якостей особистості, які досягаються в процесі взаємодії учасниківспілкування;

·         культура спілкування виконує регулятивну функцію, ототожнюючи собою систему певних якостей особистості, що є певним регулятором соціальних відносин.

Моральні принципи й нормиспілкування

Загальний моральний принцип людського спілкування втілено в категоричному імперативі І. Канта: «Вчиняй так, щоб максима твоєї волі завжди могла мати також і силу принципу загального законодавства». Стосовно спілкування основний етичний принцип можна сформулювати в такий спосіб: у діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, яким цінностям слід надати перевагу в даній ситуації, вчиняй так, щоб максима твоєї волі була сумісна з моральними цінностями інших сторін, які брали участь у спілкуванні, і допускали координацію інтересів усіхсторін.

Таким чином, в основі етики спілкування повинна бути координація, а по можливості, й гармонізація інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами й в ім'я морально виправданих цілей. Тому спілкування повинне постійно перевірятися етичною рефлексією, що виправдовує мотиви вступу в нього. При цьому зробити етично правильний вибір і прийняти індивідуальне рішення часто справа зовсім непроста.

Принципи моралі мають загальне соціальне значення й поширюються на всіх людей, персоніфікуючи те загальне, основне й первинне, що уможливлює ці вимоги й становить ціннісний базис суспільства, взаємовідносин людей. Моральні принципи підтримують і санкціонують в узагальненій формі суспільні підвалини життя, соціальний уклад, спілкування. Вони претендують на абсолютність, не допускають виключень. Будучи узагальненими, моральні принципи відбивають соціально-історичні умови буття людини, її сутнісні потреби.

Поряд з іншими сферами життєдіяльності людини моральні принципи й норми регулюють процес спілкування людей, тому що саме під час спілкування люди погоджують власні й суспільні інтереси. Більш того, спілкування людей повинне відбуватися за цими моральними принципами і нормами. Однак для індивідуального життя й поведінки людини вони є лише передумовою формування гуманістичних установок спілкування.

Гуманізація спілкування – це насамперед розвиток і зростання потреби людини в такому спілкуванні. Вона припускає здатність людини почувати й співпереживати, переживати й співпереживати, уміння розрізняти добро й зло, справедливість і несправедливість, прояв таких її якостей, як милосердя, порядність, добродійність і совість, а також морально-естетичні потреби, оцінки, смаки, ідеали, мотиви, вчинки. Тому не менше значення в процесі спілкування людей відіграють також моральні знання, здатність до раціонального осмислення моральних ситуацій ідій.

Відомо, що зовні благодійні вчинки можуть спиратися на мотиви, які явно суперечать принципам і нормам моралі: корисливість, нажива, властолюбство й ін. И, навпаки, вчинок, який зашкодив іншим, може мати в основі благі наміри. Наприклад, людина, яка тільки прагне до влади, у спілкуванні з іншими демонструє свою «демократичність», гуманність. Досягши жаданої влади, вона швидко забуває про свої обіцянки й часто не виявляє доброти, чесності, відповідальності і т.д. Таку поведінку в етиці називають легальною, а тип поведінки –легалізмом.

Відомий китайський філософ Конфуцій показав, що різні люди у своїй поведінці й спілкуванні дотримуються різних моральних норм і правил. На  його думку, розумна людина: «коли дивиться, то думає, чи добре вона розглянула, а чує – думає, чи правильно вона почула; думає, ласкаве в нього вираження обличчя, поважні його манери, щирі промови, пристойне відношення до справи; при сумнівах думає про те, щоб порадитися; коли ж у гніві, то думає про наслідки; і перед тим як щось купити, думає про справедливість». Нерозумна людина робить три помилки: говорить, коли не час говорити (це нерозсудливість), не говорить, коли наступає час говорити (це потаємність), і говорить, не помічаючи міміки (цесліпота).

У наш час у складних умовах ринкових відносин людям доводиться робити вибір щодо орієнтації справедливого відношення до інших і врахування їхніх інтересів, або егоїзму; на активність або пасивність; на агресію або альтруїзм; на любов до людей або байдужність до них і ін. Цей вибір виявляється в поведінці людини й у її спілкуванні з іншими. Під час такого вибору людина звертається або до прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів. В умовах твердої конкуренції й зниження життєвого рівня людей зростає значення таких рис характеру людину, як стійкість, лояльність, вірність, милосердя й ін. Мова йде про мораль співвіднесення, дилема якої ґрунтується на тому, що не варто слухати ні друзів, ні ворогів, коли совість підказує «роби так». Час спілкування – це вміння говорити так, щоб не принижувати гідності людей, вступати з ними в переговори, іти на компроміси, втрачаючи власну миттєву вигоду, але зберігаючи доброзичливі відносини.