РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

 В сучасному світі релігія відіграє не менш важливу роль ніж в усі попередні епохи існування людини. Вона задовольняє запити широких мас населення стосовно вічних і незмінних питань — існування всесвіту, людини, сенс буття усього існуючого та його подальша доля. Щонайменше останнє питання взагалі є прерогативою релігії, оскільки ні наука, ні філософія не спроможні відповісти на найпотаємніше питання — що буде після смерті? І хоча відповідь на нього безпосередньо пов’язана з вірою, а, відтак, виходить за межі науковості, між тим вона є достатньою для великої кількості людей. Але на відміну від попередніх епох, релігія в сьогоденні виходить за межі буденного духовного життя людини, оскільки стала об’єктом наукового вивчення. Спроба людини осмислити сутність релігії як такої, поза будь-якої релігійної конфесії, знайти відповідь на складне питання — що спонукає людину вірити в надприродне, призвело до появи нової галузі знання — релігієзнавства. Релігієзнавство порівняно молода наука, яка лише в ХІХ ст. остаточно виокремлюється в самостійну галузь наукового знання в Західній Європі. Історія становлення релігієзнавства починається з епохи Просвітництва. Саме в цей час в Англії, Франції та інших країнах Європи філософи починають шукати пояснення феномену релігії поза християнською теологією та змінюють вектор вивчення від релігії одкровення до “природної релігії”, тобто намагаються пояснити сутність релігії через природу людини. В епоху Середньовіччя в західній Європі панівною було відношення до релігії як до божественного Одкровення. Вивчення релігії фактично зводилося до вивчення Священного Писання, Священного Передання та постанов церковних соборів. Відповідно панівною була думка, що істинною є лише одна релігія — християнство. Релігія була поза історією, оскільки одного разу дане Одкровення є позачасовою істиною для всіх народів. Суттєво похитнули це положення представники німецької філософії — Йоган Готфрід Гердер (1744-1803), Фрідріх Шлегель (1772-1829), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Фрідріх Даніель Ернст Шлейєрмахер (1768-1834), які у власній філософії доводили, що релігія явище історичне і її неможливо вивчати поза загальним історичним розвитком людства. Великим внеском в підтвердження положень німецької філософії були емпіричні матеріали про релігійні обряди та вірування мало знайомих на той час для європейців народів, зібрані місіонерами та мандрівниками. Вони дозволили провести певні порівняння (перші наукові спроби) християнського віровчення з іншими релігіями. Так, місіонер Маттео Річчі (1552-1610), який проповідував у Китаї, після знайомства з вченням Конфуція (551-479 до н.е.), прийшов до висновку, що ідея Неба у конфуціанстві досить схожа на ідею християнського Бога, оскільки (на його думку) Конфуцій вчив поклонятися не Небу, а невидимому Богу, який знаходиться на небесах. Праці Жозефа Лафіто (1681-1746) “Звичаї диких американців в порівнянні із звичаями первісних часів” (1723) та Шарля де Бросса (1709-1777) “Культ богівфетишів” (1760) заклали підвалини потужному розвитку релігієзнавства. Праця Ж.Лафіто забезпечила європейців великим матеріалом про релігійні вірування індіанців Східної Америки. А Ш. де Бросс запропонував вважати витоковою формою релігії фетишизм (наділення предметів неживої природи чуттєво-надчуттєвими якостями), оскільки його прояви знаходяться у багатьох релігіях в т.ч. і релігіях Греції та Риму. Ця думка знайшла багатьох прихильників (наприклад, Хрістоф Мейнерс (1747-1810), Огюст Конт (1798-1857) і була панівною включно до появи праці Едуарда Бернетта Тайлора (1832-1917) “Первісна культура” (1871) в якій сформульована теорія анімізму (віра в існування в тілі людини її двійника — душі). Таким чином, поштовхом до потужного релігієзнавчого вивчення релігій стали: 1) філософське осмислення природи релігії через природу людини; 2) філософська концептуалізація історичної природи релігії та 3) емпіричні матеріали про релігійні вірування та обряди відсталих народів світу, які були зібрані місіонерами, мандрівниками, антропологами та етнологами протягом XVIII-XIX ст. Вони відкрили перед європейцями колоритний світ диких племен, які одухотворювали грізні сили природи, вірили в таємничий зв’язок між тваринами та людьми, вклонялися та свято шанували померлих предків. Вивести науку про релігію на більш високий науковий рівень, який вимагає фіксації її в університетах та наукових спілках дозволило вивчення східних мов і, перш за все — санскриту. Уільям Джонс (1746-1794) порівнюючи санскрит з класичними європейськими мовами, виявив у них структурну схожість та прийшов до висновку, що вони належать до однієї мовної сім’ї. Ежен Бюрнуф (1801-1852), збагатив науку про релігію перекладами давньоіндійських текстів, дослідженнями палійської та зендської мов, індійської та іранської міфології. Потужне зацікавлення східними релігіями призвело до відкриття в 1814 році в Парижі кафедри санскритології, а в 1822 році заснування Азіатської спілки. Приклад Франції наслідували Германія, Англія, Нідерланди та інші європейські країни. В університетах засновуються релігієзнавчі кафедри не зважаючи на досить потужний супротив з боку церковних лідерів. Новим поштовхом до порівняльного аналізу християнського віровчення та вірувань інших народів була розшифровка єгипетських ієрогліфів, яку здійснив в 1822 році Жан Франсуа Шампольон (1790-1832). Це дозволило більш глибоко познайомитись з єгипетською релігією та під новим кутом подивитися на знайомі тексти Біблії. Ще більший вплив на новий погляд на Біблію здійснили в XIX ст. розкопки в Месопотамії, знайомство європейських вчених з ассіро-вавилонською культурою та успіхи у вивченні клинопису. Все це дало можливість прослідкувати органічний зв'язок текстів Біблії з найбільш давніми релігійно-міфологічними культурами. Перераховані вище чинники призвели до остаточного виокремлення науки про релігію із теології і дали можливість європейцям позаконфесійно познайомитись з релігіями інших народів світу. В наукових колах формується усвідомлення того, що релігієзнавство та теологія маючи спільний об’єкт між тим, докорінно відрізняються у меті, методах та шляхах його дослідження. Найочевидніше це висловив Корнеліс Петер Тіле (1830-1902) в праці “Основні принципи релігієзнавства”: “Філософія релігії, яка розуміється як наука про релігію, між тим не заміняє собою догматику, чи то церковну, чи то індивідуальну, але стоїть поруч з нею та охоплює більш широку сферу. Її мета, на відміну від обох форм догматики, полягає не в тому, щоб систематично описати істинну релігію, показати шлях спасіння та виправдати це вчення перед мисленням, але в тому, щоб вивчити релігію в усіх її формах, а потім зрозуміти її сутність та виявити її джерела в людській душі”. Нова галузь знання в англомовній літературі отримала назву “The Science of Religion”, у франкомовній “La Science de Religion”, в німецькомовній — “Die Religionswissenschaft”. Релігієзнавство, як показано вище, виникло на перетині філософії, антропології, етнології, археології, мовознавства, порівняльної міфології та інших наук. Від них воно успадкувало методи на способи дослідження і з перших кроків поставило перед собою мету — академічне (позаконфесійне) дослідження релігій світу. Релігієзнавці у власних дослідженнях спиралися на перевірені емпіричні дані, використовували раціональні методи їхньої інтерпретації та формулювали загальні закони розвитку та функціональності релігії. В західному релігієзнавстві відповідно до його основного питання — що складає сутність релігії? — сформувалося декілька шкіл: - Теорія натуралізму (астральна теорія). Представники — К.Вольней (1757-1820) та Ш.Дюпюї (1859-1952). У своїх працях — К.Вольней “Руїни чи Роздуми про розквіт і занепад імперії” (1791) та Ш.Дюпюї “Походження всіх культів, чи Всезагальна релігія” (1794) вони висловлюють думку, що релігія є уособленням природних явищ — Сонця, Місяця, планет, зірок. - Міфологічна теорія. Представники — М.Мюллер, А.Кун, В.Шварц, О.Афанасьеєв, В.Маннхард. - Анімістична (еволюційна) теорія. Представники Е.Тейлор, Дж.Леббок, Дж.Фрезер, Ю.Ліпперт. - Культурно-історична школа. Представники Ф.Боас, Ф.Гребер, Л.Фробеніус (дифузіонізм), Е.Ленг, В.Шмідт, В.Копперс, П.Шебеста (прамонотеїзм) - Ірраціоналізм. Представники Р.Отто, М.Еліаде, К.Юнг, З.Фред, Е.Фромм. - Соціологічна школа. Представники Е.Дюркгейм, М.Вебер, Б.Малиновський, Г.Меншинк, І.Вах. - Феноменологізм. Представники В.дер Лееув, - Універсалізм. Представники С.Радхакрішнана, Х. фон Гласенаппа, В.Крамер. - Структуралізм. Представники К.Леві-Строс. - Марксистська теорія (діалектико-матеріалістична). Представники К.Маркс, Ф.Енгельс. Релігія є соціальним, історично детермінованим, духовним явищем. З точки зору марксизму корені релігії знаходяться не в трансцендентній, позамежній для людського пізнання сфері, а в невігластві самої людини. Марксистська філософія обґрунтувала і розкрила тісний зв'язок розвитку релігійних уявлень з розвитком суспільно-економічних формацій. При цьому, на думку Ф.Енгельса, визначальна роль в цьому процесі належить економіці та матеріальному виробництву. Сучасний період розвитку релігієзнавства починається після Другої світової війни. Він характерний посиленням організаційної структури, міждисциплінарних взаємозв’язків та міжнародних контактів. В 1900 році в Парижі був проведений перший міжнародний конгрес дослідників релігії. На сьомому конгресі в Амстердамі, в 1950 р. була заснована Міжнародна асоціація історії релігій. Очолюють її всесвітньо визнані вчен Г. ван дер Леув, Р.Петтацоні, Г.Віденгрен та інші. Починаючи з 1950 року асоціація видає журнал “Нумен”. Діяльність асоціації створює умови для плідної взаємодії релігієзнавців різних країн, сприяє постановці та вирішенню актуальних проблем науки про релігію на міжнародному рівні. З останньої чверті ХХ століття в асоціації беруть участь релігієзнавчі організації не лише Західної Європи та Східної Америки, а і Центральної Європи, Ближнього Сходу, Азії, Африки. Україна в даній асоціації представлена Українською асоціацією релігієзнавців. Крім того, сьогодні в світі діють Товариство наукового вивчення релігії, Міжнародна Академія свободи релігій і віросповідань, Європейська асоціація історії релігії, Міжнародна асоціація дослідників релігії Східної і Центральної Європи, Міжнародна Асоціація релігійної свободи та ін.