Професійна етика спілкування

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

із навчальної дисципліни«ЕКОНОМІЧНА  ТЕОРІЯ»

 З М І С Т

1.     Мета та завдання дисципліни «Економічна теорія»______________________4

2.     МОДУЛЬ 1    1. Предмет і метод економічної теорії___7

3.     Виробництво та його фактори._____________________11

4.     Товарне виробництво – основа ринкового господарство. _13

5.     Форми та відносини власності. ___________________17

6.     Ринкова організація: зміст та структура. ___________21

7.     Ціна і ринкова рівновага. _________________________23

8.     Монополія та конкуренція. _____________________26

9.     Підприємство та підприємництво. _______________28

10.  Розподіл доходів. ______________________________33

11.  Маркетинг та менеджмент. _______________________36

12.  МОДУЛЬ 2.Роль держави в ринковій економіці. _____38

13.  Фінансово-кредитна система. _____________________ 40

14.  Відтворення та економічне зростання на макрорівні.__ 45

15.  Циклічність розвитку економіки. _________________ 47

16.  Світове господарство. __________________________50

17.  Міжнародна валютно-фінансова система.___________52

18.  Рекомендована література_______________________________________55

19.  Глосарій_________________________________57

МЕТА І ЗАВДАННЯДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ»

Мета економічної теорії полягає у формуванні у студентів:

·        ґрунтовних знань про економічну систему суспільства, законів її  функціонування і розвитку;

·        нового економічного мислення, адекватного ринковим відносинам;

·        навичок аналізувати реальні економічні процеси і приймати обґрунтовані рішення з приводу економічних проблем,  пов’язаних з їх майбутньою практичною діяльністю.

Економічна теорія займається способами вирішення різноманітних соціально-економічних завдань і навчає практичній діяльності, а також слугує основою для подальшого успішного вивчення інших економічних дисциплін. Отримані знання дуже важливі в розумінні таких явищ економічного життя суспільства як економічне зростання, інноваційна і інвестиційна діяльність, становлення і розвиток системи підприємництва, інфляція, безробіття, функціонування податково-бюджетної на банківської системи країни, економічна політика держави та її ефективність, пояснення процесів, які відбуваються в державі. Економічна теорія розкриває не тільки всі сторони економіки, вона тісно пов'язана з усіма сферами життєдіяльності людини. Заняття економічною теорією породжує у студентів ініціативу, активність і самостійність у діях, виробляє практичні навички прийняття відповідальних економічних рішень.

Предмет: основоположні економічні категорії, економічні закони та принципи функціонування економічних систем; економічні відносини, господарчі механізми та дії людей, спрямовані на ефективне господарювання в умовах обмежених економічних і природних ресурсів; особливості ринкових перетворень економіки України;  макро- та мікро процеси господарського механізму; сучасні процеси глобалізації економічного життя людства.

Змістові модулі: Предмет та функції економічної теорії, методи пізнання економічних процесів і явищ. Економічні потреби та інтереси. Економічні категорії і закони. Економічна система, її типи, структурні елементи та закони розвитку. Особливості розвитку перехідних економік. Поняття власності, її види та структура. Товарна форма організації виробництва та закони його функціонування. Сутність та функції грошей. Закони грошового обігу. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Інфраструктура ринку. Конкуренція та монополія в ринковій системі. Антимонопольна політика держави. Сутність капіталу, його кругообіг та нагромадження. Підприємство та підприємництво. Витрати і доходи підприємства. Акціонерний капітал. Сутність та види доходів населення. Зайнятість, особливості відтворення робочої сили та їх регулювання державою. Форми, системи та рівні заробітної плати. Суспільне відтворення. Макроекономічні показники. Держава та її економічні функції. Форми та методи державного регулювання. Циклічність суспільного виробництва. Фінансово-кредитна система. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин. Міжнароднівалютнівідносини.

Вивчення економічної теорії створює цілісне уявлення про економічне життя суспільства, формує економічний спосіб мислення, необхідний для розуміння суті різноманітних економічних процесів і явищ.ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – наука, яка закладає основи фаху будь-якого спеціаліста. Вона дозволяє бачити шлях досягнення щонайкращих господарських результатів, осягнути всю велич досягнень людства в економічному розвитку.

Дисципліна «Економічна теорія » виклається на першому курсі навчання.Вид підсумкового контролю – іспит (екзамен) та курсова   робота.Дисципліна «Економічна теорія» складається з:

1. З лекційного матеріалу - 16 тем. Більш детально з лекційним матеріалом можна ознайомитись у розділі «Модуль 1» - «Лекційні матеріали»

1. Предмет і метод економічної теорії.

2. Виробництво та його фактори.

3. Товарне виробництво – основа ринкового господарство.

4. Форми та відносини власності.

5. Ринкова організація: зміст та структура.

6. Ціна і ринкова рівновага.

7. Монополія та конкуренція.

8. Підприємство та підприємництво.

9. Розподіл доходів.

10. Маркетинг та менеджмент.

Більш детально з лекційним матеріалом можна ознайомитись у розділі «Модуль 2» - «Лекційні матеріали».

11. Роль держави в ринковій економіці.

12. Фінансово-кредитна система.

13. Відтворення та економічне зростання на макрорівні.

14. Циклічність розвитку економіки.

15. Світове господарство.

16. Міжнародна валютно-фінансова система.

2. Практичних занять – 32 години. Передбачає підготовку відповідей на запропоновані запитання із кожної теми та практичні ситуації. Більш детально з планом практичних занять можна ознайомитись у розділах «Модуль 1» та «Модуль 2»- «Практичні, семінарські та лабораторні роботи».

3. МЕТА Самостійної роботи студента. Метоюсамостійноїроботиздисципліни „Економічнатеорія” єіндивідуальнеопрацюваннявідповіднихтем. Самостійнароботаздійснюєтьсязметоювідпрацюваннятазасвоєннянавчальногоматеріалу, визначеногодлясамостійнихзанять; підготовкидомайбутніхзанятьтаконтрольнихзаходів; формуванняустудентівкультурирозумовоїпраці, самостійностітаініціативиупошукутанабуттізнань. Основне завдання самостійної роботи студентів – повне оволодіння проблемами, які вивчає курс. Індивідуальні завдання викладач дає особисто в залежності від знань та можливостей студента.

4. Проміжних форм контрольних заходів.Дисципліна «Економічна теорія» складається із 2 модульних контролі.

Завдання самостійної роботи – засвоєння, закріплення і систематизація відповідних теоретичних знань, а також їх застосування на практиці. Самостійна робота забезпечує підготовку студентів до поточних аудиторних занять та виконання модульних контрольних робіт. Самостійна робота студента в межах визначених тематичним планом дисципліни проводиться у наступних формах:

·       опрацювання основних тем курсу на основі лекційного матеріалу, навчально-методичної та

додаткової літератури;

·       підготовка доповідей і виступів на семінарських заняттях, самостійний пошук інформаційно-довідкових джерел з метою посилення відповідної аргументації;

·       самостійне вивчення окремих питань відповідно до рекомендованої літератури;

·       підготовка, написання та презентація рефератів на запропоновані теми;

·       підготовка до відповідних форм поточного та підсумкового контролю (контрольних робіт,

·       тестових завдань та задач) або на співбесіді за індивідуальним графіком самостійної роботи

студента.

Контроль самостійної роботи студентів з дисципліни здійснюється за такими напрямами:

·       опитування на практичних заняттях за основними темами курсу;

·       проведення тестування, контрольних, модульних робіт;

·       перевірка здобутих студентами знань з дисципліни на основі складання іспиту. 

Призначенняцього навчального посібника – допомога студентам у вивченні курсу «Економічна теорія». Посібник знайомить студентів із навчальною програмою дисципліни, містить відповідний теоретичний матеріал, глосарій, що системно розкриває окремі теми і надає  можливітьстудентам організувати самостійну роботу при вивчення дисципліни.

ЛЕКЦІЙНИЙ  МАТЕРІАЛ

МОДУЛЬ 1.

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Предмет та функції економічної теорії.
2. Економічні категорії та економічні закони.
3. Методи пізнання економічних явищ та процесів.

Економіка – (мистецтво ведення домашнього господарства) 1) господарство певної країни, а також його складові (підприємства, галузі виробництва) або міжнародна економіка; 2) явища економічних відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг. 

Економічнанаука – сферарозумовоїдіяльностілюдини, функцієюякоїєпізнаннятасистематизаціяоб’єктивнихзнаньпрозакониіпринципирозвиткуреальноїекономічноїдійсності.Економічна теорія – наука, що розглядає наступні аспекти: 

1) проблеми вибору ресурсів та економічної поведінки людини; 

2) шляхи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів чи управління ними з метою досягнення максимального задоволення життєвих потреб людей і суспільства; 

3) відносини, що виникають між людьми в процесі господарювання.

Основні етапи розвитку економічної науки:

Меркантилізм (від італ. mercante – торговець, купець) (XVI – XVIІ ст.). Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Це досягалося лише втому випадку, коли держава проводила активну політику, захищаючи національне виробництво і торгівлю, тобто здійснювала політику протекціонізму (від лат. protectio – заступництво, захист). Меркантилісти (Антуан де Монкретьєн) дали нову назву науці про способи збільшення суспільного багатства – політична економія. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, У. Стаффорд, Ж.-Б. Кольбер, в Росії – А. Л. Ордин-Нащокін, І. І. Посошков, Петро І та ін. Поступово з розвитком сільського господарства як провідної галузі економіки виникла наукова школа фізіократів.

Фізіократи (від грецького «фізіократія» – влада природи) (XVІI – XVІIІ ст.). на відміну від меркантилістів перенесли акценти дослідження зі сфери обігу безпосередньо у сферу виробництва. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вони стверджували, що промисловість, транспорт і торгівля – безплідні сфери, а праця людей у цих сферах тільки покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, П. Буагільбер, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе. Але чи може природа сама по собі, без застосування капіталу і праці постійно примножувати суспільне багатство. Найбільш обґрунтовану відповідь на це питання дала класична школа.

Класична школа політичної економії (XVІI – XVІIІ ст.). виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку усіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме  вони започаткували трудову теорію вартості, а ринок розглядали як саморегулюючу систему. Подальший розвиток економічної теорії відбувався за двома основними напрямами. Марксизм (XIX – ХХ ст.), або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи вивчення трудової теорії вартості, вони зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження.

Маржиналізм (від франц. marginal – граничний, границя, межа) (XIX ст.) – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну в зв'язку зі зміною інших явищ.Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" та ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно- психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму – К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас. У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмету й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Але цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм (монетаризм, неолібералізм), кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм.Досліджує і розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії – А. Маршалл і А. Пігу, послідовники – Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.  Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, неолібералізм, теорію суспільного вибору, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм – теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Неолібералізм – ще один напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво само здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і відмовитись від зайвої регламентації ринку. Одним з основоположників та головним теоретиком неолібералізму вважається Фрідріх фон Хайек ("Згубна самовпевненість" і "Дорога до рабства" (1992)). У своїх роботах він відстоює принцип максимальної свободи людини.

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Кейнсіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929-1933), яка поставила економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж. М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.), широко застосовувались провідними країнами світу в практиці регулювання ринкової економіки, що дало їм змогу швидко подолати кризові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги. Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас .) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне впровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподіл доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Аж. Гелбрейт, Я. Тінберген, та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально- психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально- етичні норми, звичаї, інстинкти та ін.

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія); мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарств, підприємств, фірм. Вона виходить з проблеми пошуку шляхів ефективного використання обмежених ресурсів окремих економічних суб'єктів та аналізує проблеми функціонування окремих ринків товарів та послуг, фактори формування ринкових цін, та ставить за мету знаходження факторів мінімізації витрат та максимізації прибутку фірм, працюючих в умовах різних типів ринкових структур.

Макроекономіка – це наука про розвиток економічної системи країни в цілому. Вона вивчає агреговану поведінку всіх суб’єктів національної економічної системи, вплив на її розвиток економічної політики держави, досліджує такі значимі для кожної людини проблеми, як інфляція і безробіття, економічне зростання та його вплив на добробут населення, оподаткування і формування ставки банківського відсотку, причини дефіциту бюджету, його наслідки та пошук способів його покриття, коливання валютних курсів та багато інших проблем.

Мезоекономіка ("мезо" – означає проміжний, посередині). Її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства, широко розвиваються різні форми господарських об’єднань та мережевих структур. Тому мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік і вивчає закономірності розвитку окремих регіонів країни, окремі галузі й підсистеми національної економіки

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобальному планетарному рівні. Кожна з цих складових економічної науки розвивається у нерозривному та органічному взаємозв'язку, що забезпечує зростання її ролі у розвитку суспільства.

Загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої і динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну й нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежності, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку.

Економічні категорії – абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата,

робочасила). 

Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються,причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Система економічних законів об‘єднує чотири їх типи: всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон зростання потреб, закон економії часу); загальні - у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки); специфічні - функціонують лише в межах однієї економічної системи (закон додаткової вартості); стадійні - функціонують на окремих стадіях даної економічної системи (становлення, зрілості чи занепаду).Функції економічної теорії:

1. Пізнавальна (гносеологічна) - досліджує закономірності економічних процесів і явищ.

2. Методологічна - виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, якіреалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

3. Прогностична – наукове передбачення майбутніх перспектив соціально-економічного розвитку з метою визначення найефективніших способів вирішення змін і проблем в економіці.

4. Практична - наукове обґрунтування економічної політики держави, розробка рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

5.Виховна (світоглядна) - формуванняугромадянекономічноїкультури, логікисучасногоекономічногомислення, якізабезпечуютьціліснеуявленняпрофункціонуванняекономікинанаціональномуізагальносвітовомурівнях.

Методекономічноїтеорії – сукупністьприйомів, засобів, принципівтаінструментів, задопомогоюякихздійснюєтьсядослідженнязакономірностейізаконіврозвиткутафункціонуванняекономічнихсистем. Основніметоди: 1) філософські (принципиматеріалізму, розвитку, суперечності, відображення, взаємодії); 2) законидіалектики (закониєдностітаборотьбипротилежностей, кількісно - якіснихзмінізаперечення); 3) категоріїфілософії (методиабстракції, синтезу, індукції, дедукції, гіпотеза); 4) закониікатегоріїекономічної теорії; 5) засобийметодиекономічногоаналізу.

Тема 2. Виробництво та його фактори

1. Суспільні потреби, економічні ресурси. Крива виробничих можливостей. 
2. Класифікація факторів суспільного виробництва.
3. Елементи та моделі економічних систем.

Економічні потреби – це потреби в економічних благах (споживчі блага – товари та послуги; виробничі блага – товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ; матеріальні блага – товари та послуги сфери матеріального виробництва; нематеріальні блага – створюються у сфері нематеріального виробництва). Матеріальні потреби людей безмежні та зростаючі. Потреби як визначальний чинник цілеспрямованої поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки. Потреба – це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збуджувач активності.

Класифікація економічних потреб:

1. За характером виникнення: – первинні (базові), пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо; – вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

2. За засобами задоволення: – матеріальні (потреби в матеріальних благах); – нематеріальні (духовні потреби).

3. За нагальністю задоволення: – першочергові (предмети першої необхідності); – другорядні (предмети розкоші).

4. За можливостями задоволення: – насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення); – ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

5. За участю у відтворювальному процесі: – виробничі (потреби у засобах виробництва); – невиробничі (потреби у споживчих благах).

6. За суб'єктами вияву: – особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда); – колективні, групові (потреби групи людей, колективу); – суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

7. За кількісною визначеністю та мірою реалізації: – абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку); – дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду); – платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом); – фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Прагнення задовольнити на кожний момент часу зростаючі потреби, однак, наштовхується на відносну обмеженість ресурсів. Вирішення протиріччя між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору й визначає мету економічної діяльності. Вибір складається з відповідей на наступні питання:

1. Які блага, якої якості і в якій кількості виробляти?

2. Які ресурси та технології використовувати для виробництва благ?

3. Кому дістануться вироблені блага і в якій кількості?

Економічні ресурси (фактори виробництва) – земля, праця, капітал, підприємницькі здібності (або засоби праці, предмети праці, робоча сила) рідкісні або обмежені. Кожна точка на кривій виробничих можливостей показує максимальний обсяг виробництва будь-яких двох продуктів при досягненні повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Саме тому, необхідно вибирати, які товари і послуги виробляти, а від яких відмовитися.

Економічна система - сукупність економічних відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, спрямовані на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Вирішує три проблеми: що, як і для кого виробляти?Основними ланками (підсистемами) економічної системи є: продуктивні сили (засоби виробництва плюс робоча сила); виробничі відносини (відносини власності); господарський механізм (сукупність різних форм і методів управління господарською діяльністю на макрорівні).

Речовий фактор (засоби виробництва) - засіб оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили.

Особистий фактор (робоча сила) – безпосередній працівник, функція якого полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів i сил природи з метою задоволення своїх потреб.

Робоча сила – це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Предмет праці — об’єкт, на який людина діє в процесі праці iякай є матеріально - речовою основою майбутнього продукту (сировина, матеріали).

Засоби праці – річ, або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці, перетворюючи їх у таку форму, яка здатна задовольняти їх потреби (обладнання, устаткування).

В сучасних умовах до факторів виробництва відносять:

Технологію– особливий процес поєднання усіх факторів з метою досягнення конкретного кінцевого результату.

Науку– це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Інформацію– система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері. Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Екологічний фактор виробництва – система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Моделіекономічнихсистем:

1. Ринкова. Характерні риси: різноманітні форми власності при домінуванні приватної; панування товарно-грошових відносин; свобода підприємництва; конкурентний механізм господарювання; матеріальне стимулювання; вільне ціноутворення , що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції; держава не втручається в перебіг економічних подій.

2. Адміністративно – командна. Характерніриси: монополіядержавноївласності; відсутністьконкуренції; директивнепланування; неринковігосподарськізв’язки; зрівняльнийхарактеррозподілу; хронічнийдефіциттоварівіпослуг; централізованийрозподілвсіхвидівресурсівтарезультатіввиробництва.

3. Перехідна економіка – це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (від еволюції до зрілого урівноваженого стану) і реформування (від еволюції до нової економічної системи, до нового урівноваженого стану). При цьому про перехідну економіку можна говорити, спираючись на різні класифікації економічних систем, тому що перехідна економіка – це проміжний стан економіки, період перетворення, трансформації.

4. Змішана. Характерніриси: різноманітністьформвласностітагосподарювання; пріоритетприватноївласності; конкурентниймеханізм; урядовийвпливнаекономіку; застосуванняменеджментутамаркетингу; посиленнясоціальноїспрямованостірозвиткуекономіки.5. Традиційна – має місце в слаборозвинених країнах. Її риси: багатоукладність економіки; значна частка натурального господарства; відстала техніка; бідність населення; визначальний вплив на господарське життя мають традиції, звичаї та культурні цінності.

Формаційний підхід до періодизації суспільного розвитку: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний; соціалістичний; комуністичний.

Тема 3. Товарне виробництво – основа ринкового господарства

1.     Умови виникнення та типи товарного виробництва. Товар та його властивості.
2. Суть та функції грошей. Кредитні, «електронні» гроші.
3. Суть закону грошового обігу. Рівняння І. Фішера.
4. Інфляція: суть, причини виникнення, форми прояву та соціальні наслідки.
5. Закон вартості та його функції. Економічні теорії вартості.

Форма суспільного виробництва – певний спосіб організації господарської діяльності.

Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, які визначаються ринком. Причини виникнення товарного виробництва:

1) суспільний поділ праці – об’єктивна основа необхідності обміну результатами діяльності виробників, спеціалізація виробників на виготовленні продуктів або за певними видами діяльності;

2 ) економічна відокремленість виробників – самостійність виробників, які вирішують що, де і як

виробляти і на яких умовах здійснювати обмін.

Основні риси товарного виробництва: 

-        відкрита економічна форма господарства; 

-        між виробниками складаються опосередковані зв’язки, тобто через обмін продуктами своєї

праці як товарами; 

-        товаровиробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів;- функціонує на засадах

властивих йому економічних законів (закону вартості, попиту і пропозиції, конкуренції,

грошового обігу).

Типи товарного виробництва:

1) просте товарне виробництво – дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників, селян, що працюють на ринок;

2) розвинуте товарне виробництво (підприємницьке) – засноване на великій приватній власності.

Особливості простого товарного виробництва: базується на особистій праці виробника і приватній власності на засоби виробництва; розміри підприємств і обсяг вироблених товарів незначні; суспільний характер виробництва виявляється через взаємні зв’язки між товаровиробниками; має обмежений характер, оскільки частина продуктів йде на задоволення особистих потреб, а частина - на ринок; кінцева мета – задоволення особистих потреб товаровиробника.

Особливості розвиненого товарного виробництва: базується на найманій праці; великі масштаби виробництва; суспільний характер виробництва виявляється черезкооперацію праці; товарні відносини носять загальний характер; мета виробництва – одержання прибутку власниками засобів виробництва.

Товарне виробництво є основою ринкового господарства.

Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Класифікація товарів за різними ознаками: 1) матеріальні – тривалого використання, короткостроковоговикористання; 2) нематеріальні (послуги); 3) широкого вжитку; 4) виробничого використання.

Властивості товару:

-        споживча вартість – здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини;

-        мінова вартість – певне кількісне співвідношення (пропорції), в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.

-        вартість – втілена в товарі суспільна праця виробника.

Корисність – поняття суб’єктивне, індивідуальне для кожної людини; показує ступінь задоволення, яку отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.

Гроші - товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів. Вони виконують п’ять функцій:

1) міравартості - полягаєуздатностігрошейякзагальногоеквівалентавимірювативартістьусіхіншихтоварів, надаючиїйформуціни;

2) засібобігу - виконуютьрольпосередникавобмінітоварівізабезпечуютьїхнійобіг;

3) засібплатежу - полягаєвобслуговуваннігрошимапогашеннярізноманітнихборговихзобов’язаньміжсуб’єктамиекономічнихвідносин;

4) утворенняскарбу - виконуютьтігроші, яківиходятьзобігу, тимчасовоперериваютьсвійрух, нагромаджуються;

5) світовігроші - полягаєвобслуговуваннігрошимаміждержавнихекономічнихвідносин, пов’язанихзрозрахункамизазовнішньоторговельніоперації, наданнямкредитівтаіншимиугодами.

Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Елементи грошової системи: назва національної грошової одиниці; вид грошових знаків; порядок грошової емісії; встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну; наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

Паперові гроші - грошові знаки, замінники повноцінних грошей, оголошені урядом як обов’язковий до приймання засіб обігу та законний засіб платежу за борги. У зв’язку з функціями грошей як засобу обігу та платежу виникають кредитні гроші - векселі, банкноти, чеки, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель - боргове зобов’язання, яке видасться при купівлі товару в кредит. Боржник зобов’язаний оплатити свій вексель, виданий кредитором у строго визначений термін.

Банкнота - кредитні знаки грошей, які випускаються емiсiйними банками. Це безстрокові зобов’язання iпідлягають оплаті в будь-який час.

Чек - письмовий наказ власника поточного рахунку банку про виплату зазначеної суми тому, хто отримав чек або про переведення цієї суми на його рахунок.

Електронні гроші – банківська система переказу грошових засобів за допомогою комп’ютерної техніки та засобів зв’язку, які замінюють паперові гроші та інші грошові документи при безготівкових розрахунках.

Кредитна картка – іменний платіжно - розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.Рівняння І.Фішера - монетарне рівняння для визначення кількості грошей.

М*V=P*Q,

деM - пропозиціягрошей , V- швидкістьобігугрошей , P- рівеньцінтоварів ,

Q- обсягвиробництватоварівіпослуг.

Інфляція – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення (зниження купівельної спроможності) та зростання загального рівня цін в країні. Розрізняють такі типи інфляції:

1. За темпами зростання цін: повзуча (до 10 %% на рік), галопуюча (2-3 цифрове значення на рік), гіперінфляція;

2. За джерелами утворення – інфляцію попиту (надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції); інфляцію пропозиції (внаслідок підвищення витрат виробництва);

3. За ступенем прогнозування – очікувана (можна спрогнозувати), неочікувана (раптовий стрибок цін);

4. За характером прояву – відкрита (розвивається вільно і не регулюється), прихована (держава вживає заходи, спрямовані на стримування цін).

Внутрішніпричиниінфляції: зростаннядержавногоборгуідефіцитудержавногобюджету; надмірнаемісіяпаперовихгрошей; порушенняпропорційвідтворенняміжвиробництвоміспоживанням, грошовоюмасоюісумоютоварнихцін; мілітаризаціяекономіки; монополіявеликихфірм; випередженнятемпівзростаннязаробітноїплатипорівнянозтемпамизростанняпродуктивностіпраці.

Зовнішні фактори інфляції – інтернаціоналізація господарства, структурні світові кризи (енергетична, фінансова, продовольча).

Методи подолання інфляції: 

·       нуліфікація – процес анулювання старих паперових знаків, проведення грошової реформи. 

·       девальвація (ревальвація) – пониження / підвищення курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти. 

·       ревалоризація – процес відновлення до інфляційної вартості паперових грошей шляхом вилучення з обігунадлишкових грошей. 

Антиінфляційна політика включає: скорочення дефіциту бюджету, скорочення ставок податків, стимулювання середнього й малого бізнесу, регулювання валютного курсу, структурну перебудову економіки, роздержавлення і приватизацію.

Антиінфляційна політика має два види:

·       адаптивна політика, яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси;

·       активна політика (шокова терапія) – базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції.

Соціальні наслідки:

1) зниження життєвого рівня усіх верств населення;

2) знецінення грошових заощаджень населення в банках та інших паперових активів;

3) посилення соціальної диференціації населення і напруги в суспільстві;

4) зменшення обсягу інвестицій.

Вартість - як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Величина вартості визначається суспільно необхідними затратами праці й вимірюється суспільно необхідним робочим часом. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Закон вартості – закон функціонування і розвитку товарного виробництва. Він регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю. Відповідно до цього виробництво і обмін товарів відбувається на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості.

Функції закону вартості: 

1) регулює пропорції суспільного виробництва (капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва);

2) стимулює розвиток продуктивних сил;

3) обумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і банкрутство інших).

Альтернативні теорії вартості:

1) Теорія трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво.

2) Теорія факторів (витрат) виробництва (Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа) визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво (праці, землі, капіталу).

3) Теорія попиту і пропозиції – (Л. Вальрас, К. Менгер) визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну.

4) Теорія граничної корисності (Л. Кларк, Е. Бем-Баверк) визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці певного блага для споживача. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Тема 4. Форми та відносини власності.

1. Власність як економічна категорія.

2. Форми власності.

3. Методи приватизації в Україні.

Власність -складнаібагатограннакатегорія, якавиражаєвсюсукупністьсуспільнихвідносин-економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійнихтощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.  Виражаючи найглибинніші  зв'язки і взаємозалежності, власність, таким чином, розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і можливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим. Речі самі по собі не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин. Це стосується і власності. Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей. Соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується не в системі зв'язків "людина - річ", а в площині взаємодії "людина - людина" з приводу привласнення об'єктів власності.

Привласнення - процес, що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю.Воно означає відношення суб'єкта до певних речей як до власних. Привласнення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої форми власності та її видів. Відносини привласнення охоплюють всі сфери відтворювального процесу - від виробництва до споживання.Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення. Головним об'єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтереси є - привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність - це сукупність відносин між суб'єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.  Категорія «привласнення» породжує свій антипод – категорію «відчуження».

Відчуження - це позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об'єктом власності. Отже, процес привласнення і відчуження - це дві діалектичні сторони сутності відносин власності. Суперечність в системі "привласнення - відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв'язку.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин

·       відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

·       -відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності(тобто одержання від

них доходу);

·       відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Відносини власності виявляються через суб'єкти та об'єкти власності.

Об'єкти власності- це все те, що можна привласнити чи відчужити:

-        засоби виробництва в усіх галузях національного  господарства;

-        нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об'єкти, багаторічні  насадження тощо);

-        природні ресурси (земля, її надра, ліси, води тощо);

-        предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

-        гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

-        інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття  винаходи, ноу-хау, інформація, комп'ютерні програми, технології тощо);

-        культурні та історичні цінності;

-        робоча сила.

Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

-        окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та   обов'язків;

-        юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіхорганізаційно-

правових форм;

-        держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органимісцевого управління та самоврядування);

-        декілька держав.

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності - це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв'язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб'єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права на розпорядження, не є повними власниками.

  У сучасній економічнійнауці й господарській практиці розвинутих країн Заходу застосовується ширша і більш деталізована система прав власності. Так, англійським юристом представником інституціоналізму А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 10 елементів.

1. Право володіння. 2. Право користування.  3. Право управління. 4. Право на дохід (право на володіння результатами використання благ). 5. Право на капітальну вартість (право на використання, відчуження, зміну чизнищення блага). 6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі). 7. Право на передачу благ у спадок. 8. Право на безстроковість володіння благом. 9. Заборона на використання шкідливим способом. 10. Право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу).

Отже, міжвласністюякекономічноюіякюридичноюкатегоріямиєтіснийвзаємозв'язок.Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридинна категорія відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об'єктами власності через систему юридичних законів і норм. Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв'язок економічних та юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні - вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

Приватна  власність -  це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності.

Приватнавласність вусіхїїформахєпотужнимфакторомрозвиткусуспільства, оскількистимулюєувласникапідприємницькуініціативу, інтересдозбільшенняособистого, аотже, йсуспільногобагатства, надаєйомуекономічнусвободувибору, певнийстатусусуспільстві, самоповагу, правоуспадкування, утверджуєреальнумайновувідповідальністьтощо.

Індивідуально-трудовавласність характеризуєтьсятим, щофізичнаособавпідприємницькійдіяльностіодночасновикористовуєвласнізасобивиробництваісвоюробочусилу. Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство). Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерськавласність єоб'єднаннямкапіталівабомайнакількохфізичнихчиюридичнихосіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність - це капітал" утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.

Закон України „Про власність" від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні

• індивідуальна (особиста і приватна);

·        колективна;

·        державна;

·        власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян.

·        власність іноземних юридичних осіб;

• власність іноземних держав та міжнародних організацій для здійснення дипломатичних місій

Роздержавлення це поняття, що відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми. Для ефективного роздержавлення повинні бути вирішені такі проблеми:

·       подолання соціально-економічної монополії держави;

·       забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативногодержавного найму;

·       перехід до багатоканальних формувань економічного регулювання;

·       утворення соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

Приватизація це лише етап роздержавлення, який передбачає пе-редання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх у приватну власність.

Роздержавлення може проходити такими шляхами:

• передача державних підприємств у власність колективу;
• розподіл державної власності чи певної її частини між усіма членами суспільства;
• продаж державного майна громадянам і недержавним юридичним особам.

Способи приватизації:

·        викуп об'єктів малої приватизації це спосіб, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб приватизації не передбачає конкуренції серед працівників;

·        викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним пла­ном продукції це спосіб приватизації, за яким власником об'єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, який розробила комісія з приватизації;

·        викуп державного майна, зданого в оренду, це спосіб, за яким влас­ником майна стає орендар відповідно до договору оренди;

·        продаж на аукціоні та за контрактом (конкурсом) це спосіб, за яким власником майна стає покупець, який на аукціоні запропонував максимальну ціну або на конкурсі найкращі умови для подальшої експлуатації об'єкта, а за рівних умов найбільшу ціну;

·        продаж акцій відкритих акціонерних товариств це спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених на ВАТ на конкурсних засадах, стають ті покупці, які запропонували найбільшу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.

Тема 5.  Ринкова організація: зміст та структура.

1. Суть та функції ринку.

2. Структура та інфраструктура ринку.

3. Поняття товарної та фондової біржі.

4. Види випуску цінних паперів в Україні.

Ринок - сукупність економічних відносин, що виникають між суб’єктами економічної системи (виробниками і споживачами, продавцями і покупцями) з приводу обміну результатами і факторами виробництва, це відпрацьований механізм об’єктивної координації покупців і продавців. 

Умови розвитку та ефективного функціонування ринку: 

-        наявність множини форм власності (в т.ч. приватної); 

-        їх рівність перед законом і однакова захищеність; 

-        свобода підприємництва; 

-        свобода власника ресурсів розпоряджатися ними, а споживача – власника грошей купувати

-        необхідні йому товари (послуги); 

-        комерційний характер їхньої взаємодії; 

-        конкуренція; 

-        розвинута структура та інфраструктура; 

-        формування цін на основі попиту і пропозиції; 

-        створення надійної та ефективної системи правового захисту ринку.

У формуванні ринку виділяють наступні етапи:

·       класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася в економіку, лише стежила за тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни;

·       регульований ринок (середина XIX – 50-ті роки XX ст.) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

·       соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себе

виконання функції соціального захисту населення.

Функції ринку:

1) Регулююча – регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції та напрямки розподілу економічних ресурсів на мікро - та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції.

2) Розподільча - доходи виробників і споживачів диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування населення.

3) Інформативна - через ціни надає інформацію виробникові, торговцеві, споживачеві про те, що вигідно виробляти та купувати, а що – ні, скільки чого треба виробляти, на які верстви населення треба орієнтуватися.

4) Інтеграційна - об’єднує і сприяє формуванню єдиного економічного простору як в межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

5) Алокаційна - забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найбільш ефективної комбінації ресурсів.

6) Сануюча – через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств та підтримує найефективніші.

Структура ринку - поділ ринку, класифікують за різними критеріями, найважливішими з яких є наступні:

1) за економічним призначенням виділяють: – ринок робочої сили; – фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів); – ринок засобів виробництва; – споживчий ринок; – ринок послуг; – ринок технологій; – ринок духовних благ.

2) за об'єктами обміну: а) ринок ресурсів, який набуває форм: – ринку праці; – ринку капіталу; – ринку землі та нерухомості; б) товарний ринок, який набуває форм: – ринку споживчих товарів; – ринку послуг; – ринку науково-технічних розробок та інформації; в) фінансовий ринок, що набуває форм: – грошового ринку; – ринку цінних паперів; – валютного ринку.

3)за географічним положенням розрізняють: – місцевий; – регіональний; – національний; – світовий.

4)залежно від умов, в яких діють господарюючі суб'єкти:

·       вільний ринок (багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід та вихід на

ринок вільний, інформація доступна);

·       монополізований (олігополія, монополія: один продавець або їх  обмежена кількість,

багато покупців, доступ на ринок та до інформації обмежений);

·       монополістична конкуренція (відносно велика кількість продавців, диференціація товару,

вільні вхід на ринок та вихід);

·       регульований (держава законодавче обмежує економічну свободу окремих

господарюючих суб'єктів, формуючи та захищаючи конкурентне середовище).

5)за галузями розрізняють: автомобільний, зерновий і тому подібне.

6) за характером продаж: оптовий та роздрібний.

7)стосовно відповідності чинному законодавству: – легальний (дозволений законом і відкритий для оподаткування); – тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплати податків).

Інфраструктура ринку - система державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію (банки, біржі, торгові доми, податкові інспекції, ярмарки, аукціони та ін.). Функції інфраструктури: просування товарів до споживача; забезпечення зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням; перерозподіл ресурсів між галузями та всередині них; акумуляція тимчасово вільних грошових коштів та розподіл їх між галузями, підприємцями; регулювання грошового обігу.

Цінні папери - грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою , яка випустила ці документи, та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або проценту. До цінних паперів в Україні відносяться: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

Акція - засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства. Дає право його власникові на одержання прибутку у вигляді дивіденду, на участь в управлінні акціонерним товариством та в розподілі майна при його ліквідації (випускаються іменні, на пред’явника, привілейовані). Дивіденд - частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно їх вкладеному капіталу. Курс акцій – ціна, за якою акція продається на ринку. Він перебуває у прямій залежності від дивіденду, одержуваного за акцію, і у зворотній залежності від норми позичкового проценту.

Облігація - засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений строк з виплатою проценту (випускаються внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства).

Казначейські зобов’язання - засвідчують внесення їх власником коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу ( випускаються короткострокові - до року, середньострокові - від 1 до 5, довгострокові від -5 до 10 років).

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.

Приватизаційні цінні папери - приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні. Це - види державних цінних паперів, що засвідчують право їхнього власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання прибутку, діє на принципі самоокупності, не виплачує доходів від своєї діяльності членам біржі. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи. Інвесторами є громадяни або юридичні особи, які купують від свого імені та за свої власні кошти цінні папери.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартами, зразками за цінами, що складаються на умовах вільної конкуренції.

Функції   товарних бірж:

-        збалансування попиту і пропозиції через процедуру відкритої купівлі-продажу;

-        упорядкування та уніфікація ринку товарних і сировинних ресурсів;

-        стимулювання розвитку ринку;

-        економічний індикатор. 

Крім зазначених двох бірж існують ще такі їх види, як біржа праці, валютна біржа та фрахтова біржа.Посередниками на біржах виступають брокери і дилери.

Тема 6. Ціна і ринкова рівновага

1. Закон попиту та його графічне зображення. Фактори, що впливають на зміну в попиті.

2. Закон пропозиції та його графічне зображення. Фактори, що впливають на зміну пропозиції.
3. Механізм встановлення ринкової рівноваги. Рівноважна ціна.
4. Поняття еластичності попиту і пропозиції.

Попит – кількість товару (послуг), яку бажають і спроможні (платоспроможний попит) купити споживачі за певну ціну в одиницю часу.

Закон попиту. Обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від зміни рівня ціни при сталості усіх інших чинників. Чим вища ціна товару, тим менше на нього попит, і навпаки. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживача бажання купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції*), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу та ефект заміщення.

Графічне зображення даної функції називають кривою попиту (лінія D), де 

(Q) - обсяг попиту, (P) рівень цін. Попит – функція від ціни. Q = f(P)

Рис.1. Графчне зображення закону попиту

Нецінові чинники (фактори), що впливають на зміну в попиті: 

-        величина доходів; 

-        ціни на взаємодоповнюючі (товар – комплімент) та взаємозамінні (товар – субститут );

-        індивідуальні смаки (мода); 

-        очікування споживачів; 

-        кліматичні умови.

Пропозиція – кількість товару, яку продавці готові продати за певну ціну в одиницю часу. 
Закон пропозиції. Обсяг пропозиції прямо залежить від зміни рівня ціни при незмінності усіх інших факторів. Чим вище ціна, тим більша пропозиція, і навпаки. Графічне зображення даної функції називають кривою пропозиції (лінія S), де (Q) - обсяг пропозиції,   (P)- рівень цін.

Пропозиція – функція від ціни. (Q) = f(P)

Рис. 2. Графічне зображення закону пропозиції.

Фактори, що впливають на зміну в пропозиції: 

-        зміна цін на ресурси; 

-        технологія; податки і дотації; 

-        зміна мети виробництва; 

-        очікування виробників.

Зміни в пропозиції, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч. Рух по кривій (S) відображає зміну обсягу попиту під впливом ціни.

Рівноважна ціна – ціна, при якій інтереси покупців і продавців задовольняються, балансуються. Рівноважна ціна – ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стількитоварів, скільки покупці готові їх купити. Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменшиться, а пропозиція зросте. Утвориться надлишок товару. Якщо ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте, а пропозиція зменшиться, що призведе до дефіциту товарів на ринку. Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а у другому випадку – зрости і повернутися до рівноважного рівня.

Рис. 3. Графічне зображення рівноважної ціни

Цінова еластичність попиту і пропозиції показує міру залежності попиту чи пропозиції від ціни, відображає ступінь зміни обсягу попиту чи пропозиції під впливом зміни ціни.Ступінь цінової еластичності попиту чи пропозиції визначається коефіцієнтом еластичності – відношення відсоткової зміни величини попиту (пропозиції) до відсоткової зміни ціни.Ed,s = зміна величини попиту (пропозиції), зміна ціни

Якщо Ed,s>1 - попит чи пропозиція є еластичними, тобто, зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту (пропозиції), яка перевищує 1 %. Якщо Ed,s<1 - попит чи пропозиція є нееластичними, коли зміна ціни на 1 % зумовлює зміну обсягу попиту (пропозиції) меншою мірою.

Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту:

-наявність і доступність товарів – субститутів;

-значимість товарів – компліментів у загальній структурі споживання;

-кількість замінників товару;

-фактор часу.

Тема 7. Монополія та конкуренція.

1. Монополія, її суть, причини виникнення та форми.

2. Конкуренція як економічна категорія. Функції конкурентної боротьби.
3. Види ринкової конкуренції:
А) досконала
Б) недосконала ( монополістична, олігополістична);
В) цінова та нецінова;
Г) неекономічна;
Д) внутрішньогалузева, міжгалузева
4. Антимонопольна політика держави.

Монополія - ринок, який має лише одного продавця і багато покупців.

Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу.

Концентрація виробництва – зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Монопсонія – ринок, монополізований одним покупцем.

Види монополій : закрита, відкрита , природна, чиста.

Закрита – галузь, захищена від конкурентів за допомогою юридичних обмежень (патентний захист, авторські права, ліцензії).

Відкрита – одна фірма стає єдиним постачальником товару, але не має спеціального захисту від конкурентів (нові товари).

Природна – галузь, у якій довготермінові середні витрати виробництва досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок. Вона ґрунтується на економії від масштабів виробництва (енергетика, залізниця, телекомунікації).

Чиста- утворюється там, де діє лише один продавець і немає реальних альтернатив – не існує товарів – субститутів, що виробляються, він є однорідний і унікальний. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує тільки попит споживачів, тому фірма – монополіст встановлює ціну на ринку.Розрізняють: монополію окремого підприємства; монополію, як змову; монополію, що ґрунтується на диференціації продукту.

Негативні наслідки монополізації: 1) монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм –лідерів; 2) послабивши тиск конкуренції, створює передумови для утримання «ноу – хау»; 3) деформує структуру економіки, застосовуючи механізм тиску, придушує галузі, що мали б розвиватися більшими темпами; 4) обмежує дію ринкового механізму попиту і пропозиції, що веде до диспропорції суспільного відтворення і поглибленнясуперечностейринкового господарства.

Конкуренція - форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товару та отримання найвищих прибутків. Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні здійснювати вплив на умови реалізації (на ціни). Чим менше окремі фірми впливають на ринок, тим більше конкурентним вважається ринок.

Функції конкуренції: 

1) регулювання – підприємці спрямовують капітал в ті галузі, де можливий найвищий прибуток; 

2) мотивації – ті, хто виготовляють продукцію з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку; 

3) розподілу – активізує стимули до вищої продуктивності, дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску; 

4) контролю – обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства.

Види конкуренції: досконала, недосконала (монополістична, олігополія), цінова, нецінова, нечесна, внутрішньогалузева, міжгалузева.

Конкуренція вільна (досконала) - відповідає такій моделі ринкових відносин, коли є велика кількість підприємств, які пропонують стандартизовану, однорідну продукцію. Частка кожної фірми в загальному обсязі виробництва галузі є незначною і тому жодна з них не може впливати на рівень ринкової ціни; вільний доступ до ринку нових учасників і вільний вихід з нього.Недосконала - представлена двома формами: монополістичною конкуренцією та олігополією, тобто вона виникає в сучасних умовах, коли товари на ринках пропонуються обмеженим числом фірм.

Монополістична конкуренція - така модель ринку, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію. Продукт кожного продавця є диференційованим. Диференціація продукту означає, що товар не є стандартизованим і має відмінності (ринки одежі, пральних порошків, взуття). Обсяги кожного продавця відносно невеликі, тому фірма має обмежений контроль над ринковою ціною; можливий відносно легкий вступ до галузі нових виробників.

Олігополія - така модель ринку, яка характеризується обмеженою кількістю (3-8) великих, пануючих у ключових галузях виробництва підприємств, що виробляють як стандартизований (сталь, алюміній), так і диференційований товар (автомобілі, побутові електроприлади). Ціна встановляється як результат нецінової конкурентної боротьби великих корпорацій; складність входження до галузі нових підприємств; існування стимулів до злиття, змов, спрямованих на усунення конкурентів.

Конкуренція цінова – головними методами боротьби з конкурентами є ціна (зменшення витрат виробництва, наукова організація праці, підвищення її продуктивності).

Конкуренція нецінова – використання будь-яких засобів, крім зниження цін, з метою залучення нових споживачів (використання реклами, надання додаткових послуг, упаковка, тара, поліпшення якості продукції).

Нечесна – діяльність, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не виключає обман споживачів, партнерів, державних органів ( використання товарного знака, поширення неправдивих відомостей, порушення законів, переманювання провідних спеціалістів конкурентів, дезінформація з боку виробника споживачів).Внутрішньогалузева конкуренція - відбувається між виробниками однорідної продукції (галузі) або фірмами, що надають однакові послуги ( банки, страхові компанії) і передбачає пошук джерел зниження індивідуальних витрат виробництва і таким чином шляхів зниження ринкової ціни.Міжгалузева конкуренція - відбувається між виробниками різних галузей за найбільш вигідне застосування капіталів та більш високий рівень прибутку.Сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів у більш прибуткові галузі і сфери виробництва. Форми міжгалузевої конкуренції: диверсифікація виробництва (урізноманітнення номенклатури виробів, здійснюється шляхом проникнення в галузь фірми – конкурента); вертикальна інтеграція (об’єднання капіталів різних, але технологічно залежних між собою галузей); конгломерація виробництва (об’єднання капіталів різних, зовсім технологічно не пов’язаних між собою, підприємств).

Тема 8. Поняття підприємництва та його принципи.

1. Сутність, принципи та функції  підприємництва.

2. Форми підприємницької діяльності в Україні:
А) за формами власності;
Б) за сферою підприємницької діяльності;
В) за кількістю працюючих.
3. Суть та види господарських товариств в Україні.
4. Кругообіг фондів підприємства та їх структура.
5. Витрати підприємства та їх класифікація. Поняття собівартості.

Підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємець – особа, яка поєднує новаторські, комерційні й організаторські здібності, застосовує їх для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових сфер використання капіталу, отримання нових благ та нових якостей.

Суб’єктами підприємництва можуть бути: громадяни України, інших держав, юридичні особи всіх форм власності.

Об’єкт підприємництва – певний вид діяльності (виробництво, торгівля, посередництво, операції з цінними паперами, інноваційна справа), що матеріалізується у вироблюваній продукції або благах, у вигляді послуг, інформації.
Підприємництво як тип господарської поведінки ґрунтується на: 

-        самостійності та незалежності стосовно вибору: що, як, для кого виробляти;

-        повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки; 

-        спрямуванні діяльності на досягнення комерційного успіху.

Підприємництво як економічна категорія виражає відносини і зв’язки, що складаються між суб’єктами, спрямовані на забезпечення такої комбінації економічних ресурсів, яка дає змогу досягати їм комерційного успіху, що виявляється у максимізації доходу та прагненні підірвати монополію своїх конкурентів.Як метод економічного мислення – властивий людям, здатним до підприємництва, які мають грамотні підходи щодо вирішення господарських проблем.

Принципи підприємництва: 

-        вільний вибір видів підприємницької діяльності; 

-        вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; 

-        встановлення цін відповідно до закону; 

-        вільний найм підприємцем працівників; 

-        комерційний розрахунок та власний ризик; 

-        вільне розпорядження прибутком після сплати податків; 

-        самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Функції підприємництва: 

1) інноваційна – генерування та реалізація нових ідей, здійснення техніко -економічних розробок, проектів; 

2) організаційна – поєднання ресурсів виробництва в найоптимальніших пропорціях,контроль за їх використанням; 

3) ресурсна – найефективніше використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів унаслідок застосування досягнень науки і техніки; 

4) мотиваційна – формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів, максимальне задоволення потреб споживача.

Підприємство – господарська ланка, якій властиві такі риси: наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу; певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція); технологічна зумовленість факторів виробництва; певне місце в соціумі.

Види підприємництва за формами власності та організації:

1) індивідуальне – засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники) без постійного застосування найманої праці;

2) сімейне - ґрунтується на приватній власності громадян - членів однієї сім’ї з можливим використанням найманої робочої сили;

3) приватне (партнерське) – юридичні особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи), які використовують найману працю;

4) акціонерне – засноване на власності акціонерів – власників цінних паперів(фізичні та юридичні особи);

5) орендне – власність береться у користування на певний час за відповідну плат, що дає орендарю право бути власником результатів праці, доходів та розпоряджатися майном;

6) колективне – передбачає власність трудового колективу на майно, продукцію,доходи;7) інноваційне – ґрунтується на інтелектуальній праці;

8) спільне – створюється об’єднанням майна різних власників.

Види підприємств за формою власності:

1) одноосібне володіння – підприємство, майно якого належить одному суб’єкту, що самостійно веде справу, одержує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу;

2) партнерство (товариство) – форма організації, що ґрунтується на об’єднанні(пайовому) майна різних власників;

3) корпорація (акціонерне товариство) – юридична особа, що утворюється внаслідок об’єднання на пайових засадах капіталу своїх членів і належить до товариств з обмеженою відповідальністю;4) державні підприємства – ґрунтуються на державній власності, яка має два рівні:– загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств.

Види підприємств за кількістю працюючих та обсягом валового доходу: малі (кількість працюючих до 5 осіб), середні, великі.

Акціонерне товариство має статутний фонд (капітал), поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, які визначають частку їх власника в акціонерному капіталі. Акціонери несуть відповідальність по зобов’язаннях товариства в межах належних їм акцій. АТ бувають відкритого і закритого типу.

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, який утворюється вкладами учасників. Відповідальність по зобов’язаннях для учасників обмежується їх паями, а товариство відповідає за свої борги тим майном, яке є в його активі.

Повне товариство - основою його створення є договір учасників (громадян, підприємств), в якому визначається розмір і вид внесків. Учасники несуть необмежену і солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства (не лише своїм паєм, а й усім особистим майном).

Командитне товариство має дійсних членів і вкладників. Дійсні члени несуть відповідальність позобов’язаннях товариства усім своїм майном (як учасники повного товариства), а вкладники - лише в межах їх власного паю (як учасники товариства з обмеженою відповідальністю).

В Україні відповідно до діючого законодавства підприємства можуть поєднуватися в:

 –асоціації – договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність кожного з її учасників;

–корпорації – договірні об'єднання, створені на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

–консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети;

–концерни – статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й т.п. на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; об'єднання за галузевим, територіальним і іншим принципами;

–фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об'єднання більших промислових фірм із банківськими структурами, у яких кожний  член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не зневажає при цьому інтересами групи.

Капітал підприємства - вартість, яка приносить додаткову вартість; ресурси тривалого використання (матеріальні, трудові, фінансові), які приносить його власнику регулярний доход. Він існує у трьох функціональних формах: грошовій, виробничій, товарній

Г – Т <ЗВ,  РС - стадія 1 (грошовий капітал);

…В… - стадія 2 (виробничий);

Т* - Г * - стадія 3 (товарний капітал),

де  Г * - авансовані гроші із приростом на величину прибутку.

Кругооборот капіталу – рух його через три стадії: обіг, виробництво і знову обіг, в якому він відповідно перетворюється з однієї функціональної форми на іншу, аж до повернення (з прирощенням) до початкової грошової форми.

Фонди (капітал) як економічна категорія відображають відносини, що складаються на рівні підприємства щодо використання ним в процесі виробництва товарів (надання послуг), відповідних ресурсів (матеріальних, грошових) з метою отримання прибутку (доходу).

Виробничі фонди (фізичний капітал) - будівлі, споруди, обладнання, сировина, виробничі запаси. Вони поділяються на основні та оборотні.

Основні виробничі фонди (основний капітал) - переносять свою вартість на готовий товар по частинах , поступово фізично та морально зношуються. За натуральною формою - засоби праці.

У процесі виробництва основні фонди поступово зношуються і втрачають свої корисні споживчі властивості. При цьому їхня вартість переноситься на створювані товари. Сума перенесеної вартості основних фондів, призначена для її наступного відшкодування і називається амортизаційним фондом. Частина амортизаційного фонду може використатися на потреби капітального ремонту, тобто часткового відновлення споживчих властивостей основних фондів. Амортизація основних фондів – це процес поступового переносу вартості основних фондів на вироблений товар. Відрахування назаміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними. З них створюється фонд амортизації – засобу, призначеного на відновлення зношених основних фондів. Існують два види зношування: фізичне і моральне.

Моральне зношування основних фондів – це передчасна втрата основними фондами їхньої вартості або зменшення її. Є два види морального зношування. Перший вид морального зношування пов'язаний з підвищенням ефективності виробництва даного засобу праці, що призводить до його здешевлення, тобто машини, прилади й установки, аналогічні виробленим раніше стають дешевше. Другий вид морального зношування пов'язаний з появою якісно нових засобів праці, які мають більше високі конструктивні характеристики й експлуатаційні якості. Їхнє використання здешевлює вироблену продукцію або зовсім витісняє її з ринку. Технічні властивості наявних фондів у результаті цього не міняються, але вони втрачають свою споживчу вартість через конкуренцію з боку більш досконаліших засобів праці.

Оборотні виробничі фонди (оборотний капітал)- повністю споживаються за один виробничий цикл, переносить свою вартість на готовий товар цілком і повертається після реалізації продукту. За натуральною формою - предмети праці.

Фонди обігу- готова продукція, яка вже покинула стадію виробництва, і грошові кошти у касі, банку, на рахунках підприємства. Фонди обігу забезпечують процес реалізації товарів, а основні виробничі та оборотні виробничі фонди - процес виробництва товарів.

Економічні витрати - виплати, які фірма повинна зробити постачальникам ресурсів для власного виробництва товарів для того, щоб відволікти їх від використання у альтернативних виробництвах. Вони поділяються на зовнішні і внутрішні, постійні, змінні, альернативні, граничні. 

1. Зовнішні (явні) витрати - грошові виплати за ресурси самостійним (зовнішнім) постачальникам (витрати на сировину і матеріали, оплату праці, транспортні послуги, банківські проценти). 

2. Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

3. Постійні витрати – не залежать від зміни обсягу виробництва (затрати на утримання будівель, машин, обладнання, адміністративного апарату, страхові внески, орендна плата, банківський процент).

4. Змінні витрати - величина залежить від зміни обсягу виробництва (витрати на сировину, паливо, транспортні послуги, заробітну плату основних працівників).

5.Сукупні (валові) витрати виробництва - сума постійних та змінних витрат.

6. Граничні витрати - приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції.

7. Альтернативні витрати – вартість, яку можна отримати від використання ресурсів найбільш вигідним способом. Причина їх виникнення – обмеженість ресурсів та вибір їх використання фірмою.

Залежно від строку, упродовж якого можлива зміна економічних ресурсів розрізняють:

-        витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх

зайнятих ресурсів);

-        витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

Незворотні витрати – збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку – помилкові управлінські рішення, псування продукту чи ресурсу, крадіжки, усушка.

Собівартість - витрати виробництва на одиницю продукту у грошовій оцінці.

Склад витрат, які включають до собівартості, розглядається у двох площинах: за елементами витрат– характеризує загальний економічний стан підприємства, дозволяє визначити джерела перевитрат або економії і включає: 

-        матеріальні витрати, 

-        витрати на оплату праці персоналу, 

-        відрахування на соціальні потреби, 

-        амортизацію основних фондів, 

-        інші витрати. 

За статтями калькуляції – дозволяє визначити вплив на величину собівартості різних чинників і включає: сировину та матеріали, напівфабрикати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, цехові витрати, інші виробничі витрати.

Тема 9. Розподіл доходів.

1. Дохід підприємства та його форми.

2. Джерела утворення та економічна роль прибутку. Показники ефективності підприємництва.
3. Заробітна плата: суть, функції, форми та системи.
4. Рівні оплати праці.
5. Ринок праці та проблеми зайнятості. Біржа праці.
6. Форми безробіття. Закон А. Оукена.

Дохід – у широкому розумінні – грошові та натуральні надходження до суб’єктів господарського життя; у вузькому – потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, місяць, рік).

Доходи класифікуються за різними критеріями:

1) за суб’єктом привласнення: доходи населення, фірм, держави, суспільства (національний доход);

2) за джерелом надходження: від трудової діяльності (заробітна плата, доходи працівників колективних підприємств, підприємців, підсобного господарства,індивідуальної діяльності); від власності: дивіденди від акцій, відсотки від паю, облігацій, банківських вкладів, орендна плата; доходи, що не пов’язані з оцінкою результатів діяльності (виплати при безробітті, інвалідам і непрацездатним, допомога малозабезпеченим верствам населення, виплати матерям при народженні дитини, соціальні пенсії);

3) за величиною нарахованих і реально отриманих доходів населення: номінальний доход (загальна сума доходу в цінах поточного року), реальний дохід (з урахуванням зміни цін, або доход у цінах базового року);

4) за результатами використання факторів виробництва (факторні доходи): заробітна плата, рентний, процентний, підприємницький (прибуток).

Для аналізу доходів підприємства використовують такі види доходу: 

1. валовий – грошова сума, отримана від реалізації товарів і послуг (виторг), 

2. середній – ціна одиниці товару чи послуги, 

3. граничний – приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованого товару.Прибуток – форма доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху; плата за ризик; винагорода за новаторство, управлінський талант.

Види прибутку:

1) бухгалтерський- розраховуються як різницю між валовим доходом і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва;

2) економічний – визначається як різниця між валовим доходом та економічними(зовнішніми і внутрішніми) витратами виробництва;

3) нормальний - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця займатися справою;

4) балансовий – загальна сума прибутку від усіх видів діяльності –виробничої, допоміжної (будівельних, транспортних робіт, надання платних послуг населенню), позареалізаційної (різниця між штрафами, пенею, одержаними і сплаченими неустойками, доход від операцій із тарою, орендна плата);

5) засновницький – отримує засновник акціонерного товариства при відкритій підписці на акції;6) чистий – кошти, що залишаються у розпорядженні підприємства після сплати податків.

Функції прибутку: 

1) облікова (індикативна) - характеризує його як найважливіший показник,критерій ефективності господарської діяльності фірми; 

2) розподільча – вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів, утворення фондів грошових засобів; 

3) стимулююча – потужній генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку:

1) рушійна сила функціонування та розвитку економіки;

2) сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково – технічного прогресу, поліпшенню якості продукції;

3) джерело примноження національного багатства та задоволення

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

П = П / К * 100 %%,де

П – норма прибутку (%%); П – маса прибутку (грн.); К – величина авансованого капіталу (грн.).Рентабельність виробництва засвідчує, наскільки результативно, ефективно використовується авансований основний та оборотний авансований капітал і розраховується:

Р = п / Фосн + Фоб * 100 %%,де

Р - рентабельність виробництва (%%); 

Фосн – середньорічна вартість основних виробничих фондів (грн.); Фоб - вартість оборотних фондів (грн.).

Рентабельність реалізованої продукції розраховується:

Рп = Пп / Св * 100 %%,де

Рп - рентабельність реалізованої продукції (%%);
Пп - прибуток від реалізації продукції (грн.);  Св - собівартість реалізованої продукції (грн.).

Заробітна плата – ціна, що виплачується найманим працівникам за використання їхньої праці.Принципи організації заробітної плати: задоволення працівника виконуваною роботою; справедлива диференціація залежно від рівня кваліфікації, умов праці; однакова оплата за однакову працю; періодичне зростання заробітної плати у зв’язку з інфляцією; виплата в обумовлений строк за виконаний обсяг робіт.

Функції заробітної плати: 

1) відтворювальна – забезпечення розширеного відтворення робочої сили; 

2) стимулювальна – забезпечення мотивації максимальної віддачі зайнятих працівників; 

3) регулювальна – вплив на співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили, формування персоналу підприємств, рівень їхньої зайнятості.

Форми заробітної плати: 

·       1)відрядна (поштучна) – оплата праці залежить від обсягів випущеної продукції й розраховується за поштучними розцінками; одиниця виготовленої продукції оцінюється розцінкою.

·       2)почасова – встановлює розмір оплати праці залежно від відпрацьованого часу. Година відпрацьованого часу оцінюється тарифною ставкою.

Системи заробітної плати:

1) тарифна, яка включає в себе: тарифну ставку (величина оплати за певний час – годину, місяць); тарифну сітку (шкала, що визначає відношення тарифних ставок робітників різних розрядів до ставки першого розряду); тарифно-кваліфікаційні довідник (нормативний документ для тарифікації робіт і присвоєння працівникам кваліфікаційних розрядів);

2) преміальна – механізм матеріального стимулювання працівників за високі (кількісні і якісні) результати роботи, де пов’язуються тарифні ставки з нормами затрат праці певною функціональною залежністю;

3) контрактна – угода, в якій вказується розмір оплати праці, вимоги до працівника, тривалість робочого дня та відпочинку, умови праці.

Рівні зарплати: 

1. номінальна заробітна плата – грошова сума, яку працівник одержує за роботу; 

2. реальна заробітна плата – купівельна спроможність грошової номінальної зарплати (залежить від рівня цін та розміру податків); 

3. мінімальна – грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації, встановлюється державою як нижня межа оплати праці. 

Прожитковий мінімум – вартість товарів і послуг, визначених за нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу; є індикатором визначення межі бідності і відображає якісний перехід між різними рівнями споживання населення.

Ринок праці: як економічна категорія виражає сукупність економічних відносин з приводу купівлі – продажу специфічного товару – робочої сили; як економічне явище - система економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, що регулюють рух робочої сили та її використання.Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною – заробітною платою.

На формування попиту на робочу силу впливають: чисельність покупців робочої сили та їхніх грошових доходів; можливості взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них; продуктивність праці. Величина попиту як платоспроможної потреби має зворотний характер до рівня заробітної плати.

На формування пропозиції робочої сили впливають: чисельність населення, міграційна активність; професійно – кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили; вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини; рівень і якість життя; мотивація до праці; державне регулювання ринку праці. Величина пропозиції визначається рівнем ціни робочої сили як товару, ця залежність має прямий характер.

Безробіття – соціально–економічне явище, яке виникає внаслідок перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї. Безробітним визнається громадянин працездатного віку, зареєстрований у державній службі зайнятості, який шукає роботу і здатний приступити до неї.Види безробіття:

1) фрикційне – зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників,регіональними переміщеннями, зміною виду діяльності;

2) структурне – через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень призводить до згортання виробництва і зниження попиту на робочу силу;

3) циклічне – виникає внаслідок економічної кризи;

4) сезонне – внаслідок коливання сезонних обсягів виробництва у певних галузях (сільське господарство, туризм, будівництво).Циклічне і структурне – належать до довгострокового безробіття, сезонне і фрикційне – до короткострокового. Поєднання фрикційного та структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (5,5 – 6 %%).

Безробіття може виявлятися у відкритій і прихованій формі. Відкрита – звільнення працівника, повна втрата роботи; прихована – наслідок скорочення тривалості робочого дня, тижня, вимушених відпусток без збереження заробітної плати.

Закон А. Оукена - емпіричний зв’язок між циклічними змінами у ВВП (валовому внутрішньому продукті)і безробіттям: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%%, то відставання обсягу ВВП щодо потенційного можливого становить 2 – 2,5%%.

Тема 10. Маркетинг та менеджмент

1. Альтернативні підходи визначення мети маркетингу.

2. Концепції маркетингової діяльності.
3. Суть, принципи та функції менеджменту.

Маркетинг - комплексна система форм та методів господарювання в умовах ринкової економіки, яка охоплює всі стадії руху товарів - вивчення потреб, попиту, виробництва товарів, доведення їх до кінцевого споживача. Маркетинг - діяльність, яка спрямована на просування товарів і послуг від виробника до споживача, на задоволення потреб через обмін.

Маркетингове управління передбачає: аналіз можливостей, вибір ринків, розробка комплексу маркетингових заходів, втілення в життя маркетингових заходів.

В залежності від ситуації на ринку застосовуються такі види маркетингу: 

·       конверсійний (в умовах негативного попиту); 

·       розвиваючий (коли попит на товари тільки формується); 

·       ремаркетинг (якщо попит зменшується в результаті насичення ринку даним товаром); 

·       пробний (реалізація продукту водному або декількох регіонах); 

·       стимулюючий (коли попит на товари слабкий або зовсім відсутній (на новий виріб, який невідомий покупцям); 

·       демаркетинг (коли попит надмірний по відношенню до виробничих можливостей підприємства); 

·       протидіючий (при підвищеному ірраціональному попиті, який необхідно звести до нуля ( спиртні напої, тютюн).

Функції маркетингу: 

1) комплексне дослідження ринку, структури і динаміки попиту; 

2) планування асортименту товарів і послуг; 
3) визначення цін (цінова політика); 

4) реклама і стимулювання збуту;

5) управління просуванням товарів і збутом.

Концепції маркетингової діяльності – точки зору, погляди, за якими фірми організовують комерційну та господарську діяльність: 

1) концепція вдосконалення виробництва; 

2) концепція вдосконалення товару; 
3) концепція інтенсифікації комерційних зусиль; 

4) концепція маркетингу; 

5) концепція соціально-етичного маркетингу.

Менеджмент – вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект мотиви поведінки інших людей. Менеджмент – система теоретичних і практичних знань про принципи, методи та форми управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку. Менеджери – прошарок професійних управляючих, головними завданнями яких є координація й організація діяльності колективів на основі врахування економічних закономірностей і законів управління на науковій основі.Принципи менеджменту: 

-        поділ праці, повноваження та відповідальність,

-        дисципліна,

-        винагорода персоналу,

-        скалярний ланцюг (ієрархія управління),

-        ініціатива,

-        корпоративний дух,

-        порядок.

Функції менеджменту – відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію.Функції:

1) планування;

2) організація взаємодії;

3) мотивація;

4) контроль;

5) координація;

6) регулювання.

Налагодити ефективне функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

·       чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

·       постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

·       повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості й професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

·       поточний і періодичний контроль за станом ліквідності(спроможності в будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-якимконтрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави,податковою установою). Це досягається менеджментом обліку таконтролю підприємства.